«Мамо, де мої документи»: історія ветерана з Волині, який у 19 років добровольцем пішов на фронт

Нині захисник з села Губин Володимирського району вже адаптувався до цивільного життя, працює та влаштовує особисте життя, розповідає  Суспільному.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, то Микола Коханський навчався в Локачах в училищі на автомеханіка, але забрав документи і пішов у військкомат.

«Його не взяли в армію по стану здоров’я. Я думала, що він заспокоїться, але ні. Він приходить і каже: "Мамо, де мої документи". Він каже: "Мама ти що не в курсі, почалась війна, треба йти захищати свою родину, свою землю і пішов», — каже мама Надія Заклекта.

Спочатку Микола Коханський служив у 100 бригаді ТРО в підрозділі саперного взводу, але через деякий час перевівся в 101 Закарпатську бригаду ТРО і поїхав на Сумський напрямок. Саме там спілкуючись по телефону та Інтернету, познайомився з майбутньою дружиною Наталією. Перше побачення також відбулось на Сумщині.

«Сказала мамі, що їду до подружки на День народження. А сама в поїзді їду до нього на Сумщину. У 17 років я собі рішила, що я закохалась. І я мушу їхати. Через два роки ми одружились. Особливо весілля ніякого ми не влаштовували, тому що йде війна і хлопці гинуть», — каже дружина Наталія.

Під час військової служби Микола Коханський опанував професії сапера, стрільця, командира стрілецького відділення, гранатометника, пілот FPV-дронів і командира відділення FPV-екіпажу. Каже, що найважче було виконувати роботу стрільця, коли доводилось брати участь в ближніх боях, а ворог був на відстані 10-15 метрів.

У 2023 році Микола Коханський служив на Донецькому напрямку, був в Бахмуті.

«Наш підрозділ був, як сім’я. В ньому хлопці з усієї України. Воювали всі за Україну. Найважче було втрачати побратимів, бо здружились, разом і працювали, і виходили на завдання, коли побратима не ставало — дуже важко», — каже Микола Коханський.

Поранення ветеран війни отримав 5 червня 2025 року. Коли заїхав з побратимами на позицію для виконання бойового завдання, по них почав працювати російський спецпідрозділ «Рубікон». Через дощ з позиції виїхати не змогли, залишились в бліндажі, пригадує Микола Коханський. Їх помітив російський дрон, у бліндаж, де вони перебували, прилетіло з САУ 152 калібру. Його привалило колодами.

«Коли я прийшов в себе, то побратим почав мене витягувати з під колод, тоді я і побачив, що з ногами проблеми», — розповідає Микола Коханський.

Після поранення Миколу Коханського підтримувала мама і дружина. Завдяки цьому, каже «Шаман», їздить з протезом за кермом. Спочатку — по селу, потім став виїжджати і в Володимир, і в Локачі. Зараз з дружиною планують облаштовувати будинок, засадили поле малиною. Доброволець каже: «Хлопці лягають за цю землю. Я не зможу її лишити».

Читайте також: 

• Вирощував кролів, ловив гігантських сомів, а тепер тримає фронт: історія бійця з Волині
• Серце зупинилося у річницю вторгнення: історія життя та служби захисника з Волині Василя Філіпчука
• «Мамо, попроси Бога, я так ще хочу жити!»: історія Героя з Волині, який загинув за 4 дні до свого 27-річчя