«Мамо, попроси Бога, я так ще хочу жити!»: історія Героя з Волині, який загинув за 4 дні до свого 27-річчя

Спогадами про Героя поділився Вісник. 

Пекла солодке на день народження, а роздавала на похоронах

Голос Нелі Самчук наповнюється особливим теплом, коли розповідає про своїх дітей, які завжди намагалися допомогти, підтримати. І хоча жили не в розкошах, але дружно.

– Знаєте, скільки в селі колись роботи було? Городи, господарка. Пам’ятаю, одного разу привезли повний причіп гарбузів. Я сіла та мало не плачу, коли ж їх всіх поношу. А Богдан підійшов до мене й каже: «Не переживай, у тебе є ми», – плаче мама.

Тоді вона була щасливою. Нині материнське щастя розбила війна. Старший син Дмитро з Богданом працювали у Польщі на будові. Робили зовнішнє оформлення будинків. Богдан мріяв, що й стареньку хату в селі перетворять на сучасну європейську оселю. «Мамо, ми вже всього навчилися. Самі зробимо, не треба буде гроші майстрам платити», – тішив планами.

А ще хлопець дуже любив співати. Сам складав пісні й одну навіть записав у студії у Варшаві. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Богдан заявив, що не може сидіти та дивитися новини, а їде захищати Україну, своїх племінників.

– Звичайно, я плакала, вмовляла зупинитися. «Мамо, я служив в армії, давав клятву на вірність своїй Батьківщині», – твердо сказав. Після цих слів я його відпустила, – тремтить голос Нелі Олексіївни.

Власники фірми, де працювали брати, Томек і Каміла Качори допомогли придбати необхідну амуніцію, запакували бус різними потрібними на війні речами. Неля працювала у Варшаві на прибираннях, то всі знайомі запитували, чим потрібно допомогти та привозили все необхідне. Постійно мати та син відчували підтримку поляків.

28 лютого 2022 року Богдан поїхав служити. За кілька тижнів опинився на передовій. Що бачив і пережив – мало розповідав. Був момент, коли сорок днів сидів на позиції. Як вийшов, зізнався: «Мамо, мені так легко молитися».

– Він щодень бачив смерть, – ридає жінка. – І знав, що це таке. Одного разу прислав мені повідомлення: «Мамо, попроси Бога, я так ще хочу жити». Щодня о четвертій чи п’ятій ранку слав «Привіт» чи якогось смайлика. Знала, що син живий. 18 вересня у Богдана день народження.

Напередодні пекла солодкі пляцки, щоби передати йому та хлопцям гостинці. Ще пішла в магазин докупити деякі інгредієнти, а до мене всі дзвонять: чоловік, сестра двоюрідна, син старший. Допитуються, де я є? Почали казати, що зустрінуть мене. Того ранку я не отримала від Боді жодного повідомлення.

На душі було тяжко, але гнала погані думки. Заспокоювала себе, що всі ж дзвонили і нічого поганого не сказали, отже, все нормально. Вийшла з супермаркету й побачила всіх рідних у чорному одязі. Невістка Аня сказала: «Боді нема!». Це найстрашніше, що чула у моєму житті.

Старший солдат Богдан Щербик загинув 14 вересня 2022 року за чотири дні до свого 27-річчя поблизу міста Мирноград Донецької області. Він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Солодкі перекладенці, які мали їсти на дні народженні побратими, стали солоними від сліз рідних і друзів Богдана. Всі посходилися до хати в Усичах, згадували Бодю й не вірили, що його немає.

Власна справа у памʼять про сина

Зачувши цю страшну новину, приїхали з Польщі роботодавців Томек і Каміла Качори, які дуже шанували Богдана не тільки як кваліфікованого працівника, а й щирого, доброго товариша. Встановили на могилі польський прапор поруч із українським. Мати почорніла з горя в одну мить.

– Ви знаєте, мене так напічкали таблетками, що я не знала, що робиться. Мені хотілося плакати, кричати, а заспокійливі притуплювали емоції. Це дуже страшно і важко, – стишує голос мати.

– Я не знала, як жити з таким горем. Порадили спілкуватись із психологом. Хтось скривиться, мовляв, це не потрібно, а я на своєму прикладі переконую – психолог дуже потрібний матері, яка втратила дитину. Якщо він хороший спеціаліст, то достукається до вашої душі. Знаєте, скільки я себе гризла, що відпустила сина, чому не заховала його паспорт? А психолог поставив усе на місце: «Це вчинок дорослого чоловіка! Мужнього! Який прийняв рішення захищати свою країну. Це його вибір, і ви маєте його прийняти”. Я почала це усвідомлювати. Саме психолог допоміг заснувати власну справу. У Польщі я зареєструвала фірму, яка у перекладі на українську називається “Все добре!»

Це було життєве гасло Богдана. У пам’ять про сина виготовляю штучні композиції. На різні події – радісні й сумні. Я хочу, щоб він мною гордився, що я тримаюся та роблю добро іншим.

Копозиції замовляють у Польщі та в Україні. Живими квітами оформила Алею Слави у Торчині. За роботою відволікаєшся від сумних думок. Нині Неля більше в Польщі, ніж в Усичах. Там живе з чоловіком та наймолодшим сином. Недалеко мешкає донька з сім’єю. А в Усичах завжди чекають маму найстарший син Діма з невісткою Анею та п’ятьма прекрасними дітками.

Старші внучки вже переймають у бабусі хист створювати різнопланові композиції, а меншенькі дуже люблять, як вона з ними грається. За тим, як ростуть племінники, Богдан спостерігає з небес. А мама часто з ним говорить, бо вірить, що він її чує та розуміє. На його могилі напис: «Все добре».  

Під цими словами можуть підписатися багато воїнів, які пішли захищати свою країну, свій дім. Український та польський прапори тріпочуть, переплітаються на вітрові та символізують дружбу та підтримку наших двох народів. Богдан віддав своє життя не тільки за Україну, а й за те, щоб вороги не добралися до Європи.

Руслана СУЛІК

Читайте також: 

• Півтора роки тому одружився і мріяв з дружиною повернутися у рідне село: спогади про Героя з Волині
• Рідні та близькі жили надією і вірили, що він повернеться додому: загиблий Герой з Волині довгий час вважався зниклим безвісти
• У грудні вперше вирушив на позицію, а в січні загинув: Герою з Волині навіки 25 років