Від учителя до бойового прикордонника: історія волинянина з позивним «Мер»

Перед тим як одягнути військову форму, Іван Корх навчав дітей у школі, розповідає Західне регіональне управління Держприкордонслужби України.

Шість років він працював учителем трудового навчання у ліцеї на Волині, однак у душі завжди відчував потяг до служби та бажання бути серед тих, хто захищає країну. Тож до лав прикордонників Іван прийшов свідомо.

29-річний волинянин родом із села Любешівська Воля нині проходить службу у бойовому підрозділі Волинського прикордонного загону. Серед побратимів його знають за позивним «Мер». Цей позивний з’явився під час одного з бойових виїздів.

«Нас відправили на позицію біля невеликого села, де було всього кілька хат. Командир сказав, що я там буду старшим. Хлопці відразу пожартували: «Ну то ти тепер мер села». Так і прижився позивний», – згадує військовослужбовець.

У складі прикордонної комендатури швидкого реагування Іван двічі виконував бойові завдання на Харківщині. Він – обчислювач застави реактивних систем залпового вогню. Від точності його розрахунків залежить ефективність роботи бойового розрахунку та результат ураження цілей. За час служби прикордонник опанував усі тонкощі цієї справи, хоча на початку, як і в будь-якій складній роботі, не обходилося без труднощів. Поступово прийшов досвід, а разом із ним – впевненість і професійність.

Бойова робота на Харківщині вимагала максимальної концентрації. Основними цілями були місця скупчення живої сили противника, укриття та бліндажі. Кількість виїздів настільки велика, що підрахувати їх уже неможливо.

Найкраще в пам’яті закарбувалися моменти, коли від швидкості дій залежало життя всього розрахунку. Після одного з бойових виходів військові встигли залишити позицію буквально за лічені хвилини до того, як туди прилетів ворожий FPV-дрон. Удар припав саме на місце, звідки щойно працювала установка.

«Для розрахунків реактивної артилерії швидкість має вирішальне значення. Прибути на позицію, підготувати машину до роботи, виконати завдання та негайно залишити район – алгоритм, який рятує життя. Водночас бойова робота нерідко супроводжується технічними несправностями, проблемами з обладнанням або впливом засобів радіоелектронної боротьби. Доводилося стикатися і з ворожими дронами, які намагалися знищити техніку безпосередньо на позиціях», – каже боєць.

Попри всі небезпеки, головною мотивацією для прикордонника залишається родина. Вдома на нього чекають дружина та маленька донька. Саме заради них, заради майбутнього України, він продовжує виконувати свій обов’язок.

Сьогодні Іван уже сприймає бойові виїзди як невід’ємну частину служби. Страх поступився місцем досвіду, а хвилювання – впевненості у власних силах та побратимах. Проте кожне нове завдання залишається відповідальним і небезпечним. Саме тому військовослужбовець переконаний: успіх на фронті залежить не лише від майстерності, а й від готовності кожного виконати свою роботу до кінця.

Історія Івана Корха – приклад того, як людина мирної професії може стати на захист держави та успішно опанувати військову справу. Учитель, який колись навчав дітей у класі, сьогодні боронить Україну на передовій, наближаючи день, коли його донька зростатиме під мирним небом.

Читайте також:

• Лікарі не вірили, що ходитиме: історія ветерана з Волині, який після важкого поранення працює в поліції
• Від фітнесу до фронту: історія бійчині з Луцька, яка служить у батальйоні безпілотних систем 100-ї бригади
• Від мебляра до майстра артилерійського озброєння: історія бійця волинської 100-ї бригади