Рік і вісім місяців мати жила надією, що син повернеться додому живим: історія захисника з Волині

Віталій Карпук ніколи не мріяв про героїчні подвиги. Маленький на зріст, із значними проблемами зі здоров’ям, він жив звичайним селянським життям. І все ж таки у травні 2024 року його мобілізували на фронт. Через два місяці перебування на Донеччині Віталія оголосили зниклим безвісти. Рік і вісім місяців його мати, Валентина Олексіївна, жила надією, що її син повернеться додому живим. Нещодавнє офіційне повідомлення про загибель бійця остаточно перервало нестерпне очікування рідних. Історію Героя розповідає газета Полісся.

 Валентина Карпук народила сімох дітей. Троє із них, доньки, після народження не доживали і до року, помирали. Доглянула батьків до глибокої старості. Два роки тому похоронила чоловіка. А тепер доведеться і сина ховати.

— Я навіть і не уявляла, що Віталій піде на фронт, — зізнається Валентина Олексіївна. — Він був непридатний до служби: без пальців на руках, з поганим зором, і дуже маленького зросту. Тому, коли дізналася, що він служить на посаді стрільця-снайпера, була вкрай подивована. І хоч я завжди його вважала беззахисним і тендітним, він показав, що справжня відвага та стійкість криються не в тілі, а у відданому і щирому серці. Та тепер і моє серце розривється від розпачу, але я пишаюся ним і завжди пам’ятатиму як справжнього героя, що не побоявся йти назустріч смертельній небезпеці, — з гордістю і болем промовляє згорьована мати.

Улітку 2024 року в районі Кліщіївки тривали кровопролитні позиційні бої, в яких росіяни намагалися прорвати нашу оборону на підступах до Бахмута. “М’ясні штурми” ворожих військ відбивав і наш земляк. У цих складних умовах, серед гуркоту снарядів, 21 липня він загинув.

Шлях Віталія Карпука на фронті був коротким, але насиченим мужніми подвигами. Життя нерідко веде нас дорогами, які не обираємо, воно забирає тих, кого любимо, змушує прощатися раніше, ніж могло бути. Рік тому Віталій втратив дружину, а їхній дім залишився зовсім порожнім : без дітей, без майбутнього, яке вони планували будувати разом…

Слава воїну-Герою! Щирі співчуття мамі Валентині Олексіївні і усій родині покійного.

Леся МІНІБАЄВА, село Мельники-Мостище.

Читайте також:

• В останню зустріч він розпрощався з усіма і казав дружині: «Я вже не прийду звідти»: спогади про Героя з Волині
• На Волині відкрили меморіальні дошки загиблим захисникам
• Не встиг створити сім’ю з нареченою: Герою з Волині назавжди 23 роки