В останню зустріч він розпрощався з усіма і казав дружині: «Я вже не прийду звідти»: спогади про Героя з Волині

Щодення Сергія Сліпця проходило в русі. Здається, його енергії вистачило б на десятьох. Активний, верткий, він завжди йшов напролом. У погляді, кожному жесті відчувалася неймовірна сила. Був говіркий і завжди сміявся. Наче поспішав жити… Історія оборонця пише газета Полісся.

Сергій у юному віці залишився без батька, тож рано взяв на себе відповідальність за нелегку сільську роботу й кохану неньку. Після закінчення школи їздив по заробітках на будівельні роботи. Займався ремонтами, дуже любив шпаклювати. Вдома ж був затятим ягідником й грибником. Не кожен міг порівнятися з його швидкістю. Здається, усі лісові дари підстерігали саме його корзини.

У 2022 році чоловік перегорнув нову сторінку життя і створив сім’ю, а вже в 2024 пішов добровольцем її боронити. Старша Анастасія, якій волею щирого серця Сергій став за рідного батька, тільки перейшла у третій клас. Натомість довгоочікуваній донечці Марійці лишень виповнилося 3 місяці. Зараз малечі ще й немає 2-х років, але їй ніколи більше не доведеться відчути татових обіймів. А вона ж тільки звикла до його бороди, в останню зустріч, у листопаді минулого року, і кроку не могла ступити без нього. Гукала лишень свого любого татка…

Сергій Сліпець не мав військового досвіду, але, попри всі вмовляння дружини Галини, був вірний своєму рішенню. У гарячі серпневі дні поставив перед фактом, що проходить ВЛК. Розпочав із піхоти. 3 окрема штурмова бригада. Донеччина. Потім заповзявся освоїти навики дронщика у 100 ОМБр. Як і більшість захисників, не поширювався на загал про своє фронтове життя, завжди повторював, що все добре. І свою коронну фразу: «Не став запитань, на які не отримаєш відповідей». Як не намагалася Галина схилити чоловіка до діалогу, все ж про його почуття і пережитий досвід знала зовсім небагато. Довгий час був під Торецьком, у Щербинівці. Далі – Костянтинівка. Мав поранення в руку, численні контузії. Підлікувався, але біль не покидав його виснажене випробуваннями війни тіло. Схуд, спохмурнів…

– Сергій заступив на позицію 16 січня. За 2 тижні побратимів поміняли, а його залишили. Місяць не спав, не доїдав, не мав елементарних умов – це ж пекло на землі! У середу вночі написав: «FPV. Спалилися. Нас розбирають. Не буде зв’язку. Щоб ти була в курсі», – пригадує останні розмови Галина. Каже, відписала, побачила «галочку» і зраділа: повідомлення дійшло. Живий! Потім вдруге. Ще говорили протягом дня і ввечері. А в четвер, 12 лютого, між 9 і 9.30 годиною ранку його не стало. – Прилетів ФАБ-300 (300-кілограмова бомба – авт.). Вони перебували в підвалі 5-поверхівки. Я ще застерігала Сергія, що, не дай Боже, завалиться. Він завжди казав, що вискочить. Але його, сонного і змученого, привалило. Він ще кричав: «Я 300-й». Ще хотів жити…

Вони були утрьох. Вцілілий побратим відійшов в інший бік, а Сергія Сліпця привалило. Допомоги йому вчасно не надали – не могли дістатися. Коли захисника відкопали, він ще дихав. Але останні ознаки життя швидко згасли… В останню зустріч Сергій наче передчував, розпрощався з усіма, навіть із сусідами. Казав дружині: «Слухай, я вже не прийду звідти». Вона відмовлялася вірити в лихе, дала йому хрестика, адже у його власного відламалося вушко. Але захисник був непохитний: «Він мене вже не врятує». Так той хрестик і розплавився…

Тільки через 2 тижні пекельного очікування, 26 лютого, Сергій Сліпець нарешті віднайшов вічний спокій на рідній батьківщині. Зібрав довкола себе велелюддя, викликав у близьких і знайомих багато спогадів. З дитинства і нещодавніх. Теплих, але до болю щемких…

– Двадцять років ми не бачилися: після школи життя розвело різними дорогами. Та коли Сергій пішов на війну, відновили спілкування у фейсбуці. Час від часу він телефонував. Коротко, по-простому, щиро. Наша остання зустріч була випадковою – рік чи півтора тому. Він зупинився, ми поговорили, обійнялися. У ті кілька хвилин було стільки тепла. І єдине, про що він тоді просив – молитися за нього. А ще з усмішкою згадав, що я давала йому списувати на уроках. Ми обоє посміхнулися, ніби знову стали тими безтурботними дітьми за шкільними партами. У таких дрібницях і живе справжня пам’ять, – підсумовує роки знайомства із воїном світла Інна Островець. – Сергій був хорошим однокласником: тихий, сором’язливий, добрий. З тих людей, які ніколи не скривдять і не нашкодять. Світла пам’ять тобі, Сергію. Ми пам’ятаємо. І молимося.

Пам’ятатиме Сергія Сліпця й Камінь-Каширщина. Він був справжнім другом і став справжнім Героєм, і триматиме для усіх нас небо так, як захищав на землі. Щиро, моторно, з посмішкою, з добром. Бо інакше ніколи й не вмів…

Іванна ВЕЛИЧКО, село Черче.

Читайте також:

• Півтора роки тому одружився і мріяв з дружиною повернутися у рідне село: спогади про Героя з Волині
• У грудні вперше вирушив на позицію, а в січні загинув: Герою з Волині навіки 25 років
• Навіки 44: Герой з Волині Олег Піцик загинув внаслідок прямого влучання ворожого танкового снаряду
• Рідні та близькі жили надією і вірили, що він повернеться додому: загиблий Герой з Волині довгий час вважався зниклим безвісти