Після поранення у важкому бою око бачить на 40 відсотків: історія головного сержанта з волинської бригади

Приміряти український військовий однострій Олександр мріяв ще з часів навчання в медичному коледжі. Але бабця, яка самостійно ростила онука, постійно відмовляла його. Історію воїна розповіли на сторінці 14 ОМБр.

Здобувши освіту фельдшера, хлопець деякий час працював в реанімації одного з медичних закладів Вінниці, а згодом все ж таки вирішив здійснити свою мрію – одягти піксель. В лавах Князівських воїнів він проходить службу вже майже впродовж 4 років.

Торік в ніч з 23 на 24 лютого Олександр перебував на посту на полігоні, де бригада завершувала злагодження. Тому про те, що Росія пішла великою війною на Україну, дізнався одним з перших.

- Я тоді забіг в намет і голосно повідомив, що російські війська наступають по всьому фронту. Мене вразила реакція побратимів: жодної паніки, жодної затримки – бригада зібралася, за лічені години полігон спорожнів. Всі давно розуміли, що країна-агресорка рано чи пізно розпочне велике вторгнення, і тому морально були готові до такого…

Боєць ділиться, що не по собі, коли йдеш у бій, лише на початку, потім страх минає – лишається лише робота, яку потрібно зробити…

Олександр був поранений. Це сталося під час звільнення села, що неподалік Куп’янська.

-  Ми мали зайти і вибити з позиції ворога. Я тоді йшов в голові, оскільки виконував обов'язки командира взводу. Але почався потужний обстріл – росіяни гатили з арти та з танчиків. Мені тоді не пощастило - спіймав кілька осколків. Лікувався пів року – лікарі зробили мені пластику вуха, змінили кришталик в правому оці, робили операцію на зіниці, потім були ускладнення з сітківкою. Зараз бачу правим оком на 40 відсотків, але це не заважає мені воювати. 

Після кожного бойового виходу він обговорює хід бою та його результати, тобто проводить аналіз проведених дій.

- Кожен раз, коли ти виходиш на «зачистку», переживаєш з приводу того, що можливо, не володієш інформацією в повному обсязі. Завжди є сумніви, адже ти відповідаєш за життя кожного підлеглого. І вже після повернення ми обов’язково проводимо «роботу над помилками»: обговорюємо, що зробили правильно, а в якому випадку можна було зробити інакше. Це допомагає зорієнтуватися в непередбачуваній ситуації в майбутньому.

Ти маєш навчити хлопців усього, що вмієш сам. Ти повинен бачити, чути і відчувати своїх людей. Намагаюся зробити так, щоб в голові бійця не було зайвих думок, щоб заважали йому виконувати завдання. Інакше він не те, що не воїн, в бою він - баласт для побратимів… Я зміг завоювати довіру, тому можу сказати: хлопці, оці зайві думки залиште тут. Поміркуєте, коли повернетеся. Якщо ви не можете зараз виконувати свою роботу, просто підійдіть, скажіть про це. Ми вирішимо питання разом… 

Олександр не чекає на перемогу, він її здобуває. 

- Можливо, в майбутньому я захочу отримати офіцерські погони та будувати новітнє українське військо за стандартами НАТО, - посміхається князівський воїн.

Читайте також:

• «Трупи ворогів лежали неподалік наших бійниць»: волинські тероборонівці втримали позиції у запеклому бою
• Воїни волинської бригади знищили ворожий танк і 2 бронемашини. Відео
• Готує світязькі пончики і вареники: 56-річна жінка з Волині добровільно вирушила на схід годувати військових. Відео
• Військовослужбовець з Волині отримав почесну нагороду від Залужного