«У декого пальці «вєєром», зуби в наколках, а сидять вдома вже більше року», - боєць з Волині про ухилянтів. Відео

Майже три тижні на позиціях та без зв’язку, війна на нулі і четверте поранення. Усе це – лиш частина тих випробувань, які довелося пройти Володимиру, бійцю з Волині.

Зараз військовий відновлюється у реабілітаційному центрі. Його історію розповіли у сюжеті 12 каналу.

«22-го повістка прийшла, 23-го на частину. Я в 14-й бригаді. Далі на Житомир, Овруч. Ну і пішло поїхало - Херсон, Миколаїв, Благодатне, Куп'янськ, Ягідне», - розповідає воїн.

І ще не одна гаряча точка війни. До великого вторгнення Росії Володимир працював водієм - об'їздив Україну та Європу. У 2015-16-му брав участь в АТО, після цього став резервістом і вже у 22-му році знову взяв зброю до рук у складі Волинської князівської бригади займався розвідкою. Під час одного з завдань на Луганщині вдруге поранив плече.

Війна, каже Володимир, точно не така романтична як у фільмах - навколо руїни і вибухи, тому бійці мусять один одного підтримувати іякось піднімати настрій.

«Вертушки залітають, арта б'є, до Слов'янська там до 60 км нам їхати. Самі розумієте, що таке.. То що ми можемо бачити - розбиті села», - розповідає Володимир.

Бойові дії дуже часто непередбачувані - одного разу через сильні обстріли були вимушені знаходитись на передових позиціях більше двох тижнів.

«Вийти не можемо, до нас зайти не можуть, поміняти нас не можуть, дружини кіпіш попіднімали - хоча би де ми є, де ми знаходимося... 18 днів без зв'язку то тяжко для сім'ї. Ми показалися подзвонили, ми зразу на місці, зразу телефон в руки і все - живі, здорові, все окей, все добре», - каже боєць з Волині.

Поранення, від якого сьогодні оговтується уже третє - важке. А загалом - четверте. Його отримав вже воюючи у 100-ій волинській бригаді.

«Я перед тим мав контузію, мав прокапатися. Але мене попросили, я вийшов ще не в свою зміну», - ділиться Володимир.

Тому що повернувся живим завдячує побратимам. Вони винесли його з нуля попри обстріли.

«Кульове осколочне, в легенях кров почала набиратися. То медик молодець заклеїв вчасну дирку, аби не заклеїв, мабуть, не балакав з вами», - розповів боєць.

Ще одним випробуванням було сказати про важке поранення дружині і дітям.

«Ти сильно не переживай, мене везуть в госпіталь, я 300», - пригадує воїн.

Сьогодні Володимир відновлюється у реабілітаційному центрі Волинської обласної лікарні. До цього був складний шлях лікування.

«Дуже тяжкий був, в тяжкому стані був, не ходив. Дніпро, Київ, Львів, Франківськ, Чернівці, тоді додому на Луцьк - поправили, дісталив хребті осколок, почав ходити, зараз на палці. Був на милицях, потім на палці. Ну думаю, викину палку», - впевнений Володимир.

Каже, сьогодні військові потребують не лише підтримки, а й заміни, бо такі як він іще тисячі захисників з різними ступенями поранень вже незможуть повноцінно виконувати бойові завдання - важко і психологічно.

«Людина більше року знаходиться на нулю, людині треба відпочити, людину міняти треба, це психологічно тяжко, це, напевно, ще тяжче, ніж поранення. Ну я так думаю», - ділиться волинянин.

Зізнається, приїхавши з фронту, вражений тим, що бачить у тилових містах.

«Дуже багато, що, як то кажуть, пальці «вєєром», зуби в наколках, а як по-справжньому, сидять вдома вже більше року - боїться з хати вийти.Чого ж боятися - все одно ж треба хлопців міняти, нас не вистачить на рік, на два. Хто має третє поранення - вертається, хто четверте має - тоже вертаються хлопці, в декого не здають нерви ну міняти ж треба», - каже боєць.

Перемога, на думку Володимира, точно буде. Та до неї слід долучитися кожному, а саме - об'єднати для боротьби з ворогом зусилля всіх - і держави, і кожного українця.