Подвір'я нагадує ботанічний сад та музей: волинянин майструє вироби з дерева

 

На подвір'ї у чоловіка поміж квітковими композиціями виринають декоративні насадження і саморобна альтанка, - пише газета Полісся.

 Обійстя нагадує ботанічний сад та музей ексклюзивних експонатів

Поповнюють художню лінію неординарні горшки з дерева та каменю, ставочок з водоспадом, вуличний ліхтар-дерево, цікаво оздоблена криниця тощо… Тут повно витворів, яких ви більше ніде не побачите, окрім цього подвір’я. Адже господар зробив їх власноруч у єдиному екземплярі. До того ж, у його домі є оздоблення стін імітацією кольорової дерев’яної плитки. Наче живим деревом з гіллям виринають з підлоги столи та стільці, затишку додають крісла-гойдалки, меблі-трансформери, унікальні настільні лампи, тримачі для мобільних телефонів та інші органайзери.

  Майстерня Сергія Володимировича – це кабінет креативності, намолене творчістю місце. Адже звичайний непримітний обрізок з дров тут може стати шедевром. Тут, каже чоловік, він підліковує душевні негаразди та черпає духовні сили. Адже ніщо так не заспокоює та радує, як улюблене заняття в своїй гавані.

«Це, як антидепресант: змайструвати хоча б якусь дрібницю й водночас запобігти захаращенню довкілля предметами, які можуть ще довго прослужити людині в іншій ролі. Наступив випадково на обрусок – враз зробив з нього тримач для мобільного. Врятував його, можна сказати, від остаточного знищення в пічці, вдихнувши у нього друге життя й призначення. Те ж саме ось з цим табуретом. Це був звичайний сосновий пеньок, який потрапив мені на очі», – показує він, як видовбав зі стовбура ніжки та зробив для них мозаїкою сидіння з різних обрізків та смоли.

 Увагу привертає й стілець для комп’ютера. Його основа – залишки від колишнього крісла на коліщатах, яке вже мало опинитися на сміттєзвалищі. Однак господар зробив для нього нове сидіння та спинку з дерева, підчистив деталі, підфарбував – і знову елемент обмеблювання в «бойовій» готовності, придатний для використання та ще й нестандартного дизайну.

Пан Сергій для тещі дуже добрий зять. Адже він облагородив чимало ділянок, урн та підвісних горшків, де вона може висаджувати свої кохані квіти й декорувати двір. Тож обійстя просто потопає у зелених насадженнях. Деякі з них він садив сам. Поміж них долинає милозвучна симфонія водоспадика-ставочка. Поряд розташована гойдалка зі спортзоною.

 «Сидячи тут на гойдалці, під оце хлюпотіння можна й задрімати. Вирішив зробити такий собі куточок для релаксу: викопав яму, вкрив брезентом, забетонував, обклав камінням, облаштував систему циркуляції й подачі води водоспадом», – пояснює він конструкцію об’єкта.

«Радянський союз вбив у мені бажання малювати»

 Сам Сергій Філоненко родом із Ковеля, виріс у сім’ї, де виховувалось 5 дітей. Однак у нього єдиного змалечку спостерігалась особлива любов до дерева: знайде якусь палку – й вже вирізає з неї меча. Навіть у школі відмінні оцінки мав тільки з трудового навчання, малювання, співів та фізичного виховання. Що любив робити, там і був старанним. Однак пішов здобувати вищу освіту електрика, займався також радіотехнікою. Зараз ці навики часто стають у нагоді при конструюванні настільних ламп чи якихось пристроїв з дерева, що потребують підключення до електроенергії. Столярський досвід переймав у різних майстрів, працюючи в одному з санаторіїв Ковеля. Свій хист, очевидно, генетично перейняв від дідуся, котрий був іконописцем та, як і Сергій, – лівшею.

«У дитинстві мене дуже сильно били по лівій руці, бо «совок» вимагав, щоб всі писали, малювали і їли тільки правицею. Ось так дурні радянські ідеї вбили в мені талант до образотворчого мистецтва. Я досі бачу як ідейно передати сюжет картини, однак на підсвідомому рівні рука боїться фізично це виконувати. Радянський союз відбив у мене бажання малювати!», – нарікає він на безглузду й травматичну ідеологію минувшини в освітніх закладах.

Непотріб може стати дороговартісною окрасою дому

У колекції Філоненка десятки унікальних виробів, деякі подарував у сиротинець, дещо продав людям. У його доробку чимало лав, крісел та столів-трансформерів, котрі люди охоче скуповують. Однак він не вважає їх своїми витворами. Бо це багато хто робить й зможе повторити. Особливу цінність для нього становлять саме ті унікальні речі, які він сконструював, здавалося б, із непотребу. Проте вони стають цікавим дизайнерським рішенням у стилі лофт чи модерн.

«Повторити з точністю такий самий свій виріб не зможу навіть я. Адже не існує в природі однакової гілки дерева, однакового зрізу стовбура чи каменя. Обробляю деревину спеціальною олійкою, лакую тільки граб, бо він має специфічний запах. Решту порід нічим зайвим не покриваю, аби відчувався справжній аромат. За ним можна навіть визначити, з якого дерева предмет. Ось цей стілець має соснову основу, а ця підставка з яблуні пахне по-іншому», – пропонує понюхати свої витвори й відчути різницю.

З часом майстер планує організувати виставку зі своїх виробів. Може якась людина надихнеться й наважиться і собі спробувати себе в цьому ремеслі. А поки що, зауважує, не викидайте обрубки деревини чи залишки будматеріалів – вони ще можуть стати окрасою вашого дому. А якщо все ж не можете знайти для них гідне призначення, то креативне око пана Сергія підкаже, як дати нове життя непотребу. То гріх і злочин проти природи таке викидати! Шматок дерева й металеві штучки, наприклад, у його умілих руках вмить перетворюються у вишукану настільну лампу чи у смітник-попільничку з підсвіткою, вартість яких коливається від однієї до трьох тисяч гривень.