Поліг, прикриваючи побратимів: спогади про загиблого Героя з Волині
Нещодавно минули сороковини загибелі Героя з Волині Івана Самусіка, який поліг, боронячи Україну від загарбників.
Про Захисника розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».
Герой народився 21 травня 1990 року у селі Заболоття, де й проживав. Батьки - Марія Володимирівна і Володимир Якимович були звичайними селянами, заробляли на життя нелегкою сільськогосподарською працею. Іван був наймолодшою дитиною у сім’ї, де, окрім нього, виховувалися ще сестра і брат.
Сестра бійця Олена Грицюк розповідає, що у дитинстві Іван був досить слухняним хлопчиною, активним, любив спорт, особливо футбол, волейбол.
По закінченні 9 класу Заболоттівської школи ще два роки навчався у Нудиженській. Далі була строкова служба в армії, яку проходив у внутрішніх військах. Служив у Луцьку.
«На жаль, у житті брата була й неприємна сторінка, коли оступився і відбував покарання, - зізнається співрозмовниця. - Нічого не вдієш, від такого не застрахований ніхто…Лави Збройних Сил України Іван Самусік поповнив торік у серпні».
Спершу служив на Волині, згодом перевели ближче до лінії фронту.
«Брат ніколи не розказував подробиць, - каже Олена Грицюк. - Казав: «У мене все добре, все нормально - головне, щоб у вас було все добре, а мені - вже, як є».
Жінка розповідає, що востаннє розмовляла з братом на Великдень. Каже, відчуття того, що це остання розмова, не було.
«А от коли телефонував у великодні дні до батьків, то у розмові з татом повідомив, що їхній підрозділ має йти на завдання, - додає Олена Володимирівна. - «Якщо звідти повернуся, то відведуть на перепочинок, хоча можу й не повернутися», — промовив тоді брат. Таке враження, що він передчував лихе.
На жаль, 21 квітня при виконанні бойового завдання воїн Іван Самусік загинув під час артилерійського обстрілу.
«У день його смерті ми не передчували, що сталося непоправне, — каже співрозмовниця. — Але коли через кілька днів почали доходити чутки, стало тривожно, хоча певності та точної інформації ще не було. Ми до останнього надіялися, що брат живий.
«Побратими, які приїздили на похорон, розповідали, що їхня група того дня відходила з передньої лінії. Іван йшов останнім, з кулемета прикриваючи відхід бійців, - продовжує жінка - Його поранили. За ним повернувся ще один воїн, щоб допомогти, і їх обох накрило під час обстрілу. Так разом вони і лежали… Важко повірити, що братика нема вже поряд. Здається от-от озветься телефон, і почуєш рідний голос. На жаль, цьому вже не збутися ніколи».
Вже ніколи він не вернеться й житиме лише у пам’яті рідних, близьких і друзів.
Микола СЕРГІЄНКО
Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».
Читайте також:
- Боронять країну від загарбників: мати-героїня з Волині виховала 6 дітей і 15 онуків
- З перших днів війни боронив Вітчизну від загарбників: спогади про полеглого Героя з Волині Володимира Жолондієвського
- Загинули, захищаючи Україну: на Волині відкрили пам'ятну дошку на честь полеглих Героїв
- Встиг написати коханій, що любить: історія звільненого з полону волинського військового
Будь в курсі усіх новин
