Встиг написати коханій, що любить: історія звільненого з полону волинського військового

На FRONT 18 вийшло інтерв‘ю зі звільненим з російського полону Андрієм Мерчуком, який розповів про те, що з ним відбувалося 11 місяців, про що думав кожного дня і про бій, в якому йому вдалося підбити російську броньовану техніку, пише ВолиньPost.

«Ми поговорили з Андрієм на Полтавщині, де зараз знаходиться на реабілітації військовополонений. Те, що проходять наші полонені, - жах і біль. Тому кожного потрібно повернути додому якомога скоріше. Аби це розуміти і важливо збирати свідчення тих, хто повернувся додому. Але при цьому ми маємо зразу попередити: ворог також слідкує за тим, що говорять ті, хто повернувся з полону. І розповіді про знущання, побиття та тортури обертаються ще більшими випробуваннями для тих, хто залишається в заручниках росіян. Тому ми досить обережно торкнемося того, що відбувається за руськими ґратами, аби не зашкодити побратимам Андрія», - зазначають журналісти.

Далі - пряма мова Андрія Мерчука.

24 лютого почалась війна і я відразу поїхав у військкомат. Мені сказали, що треба чекати. Але я кожного дня туди їздив. І зрештою1 березня дали мені посаду гранатометника у 2 стрілецькому батальйоні Тероборони міста Луцьк. Ми перебували тут десь місяць часу, патрулювали на блокпостах, навчались. У травні нам сказали: «Збирайтеся, будемо відправлятися». Ми не знали - куди.

Спочатку ми приїхали на Дніпропетровщину, потім поближче до Слов'янська зупинились десь у лісі. Сказали, що потрохи нас будуть перевозити на передову. Вже на позиції поблизу Лиману зрозумів, якщо росіяни криють дуже сильно - і з неба, і з землі, значить буде наступ. Ми окопались з хлопцями, я виліз на горбочок і бачу танки їдуть, бронетехніка...

Вони нас побачили. Вдарили з танка, мене відкинуло. Почалось, як у фільмі. Танки б'ють, БМП б'ють. Нам треба було відбігти з тих позицій до ферми. І тут я зрозумів, що вже лежу. Удар був у голову. Куля потрапила у каску. Вона так і стирчала з неї. З хлопцями почали повзти. Серед них були поранені. Я тільки їх перев'язав, як почув голоси. Не наші...

Підходять до нас росіяни і кажуть: «Зброю - на бік. Руки - за голову». Коли я піднявся, то був у шоці. Навколо стояло більше 20 БМП, може, чоловік зі сто російських солдат. А нас всього шестеро було, навіщо стільки техніки?...

Перед тим, як я лежав, думаю, рідним напишу, що люблю їх. Може, мені чуть легше стане. Коханій відправив повідомлення: «Люблю тебе і рідних дуже сильно люблю. Всі «люблю» передай»...

Мені тоді на душі легко стало. Думаю, може, це остання хвилина, коли тобі так легко стає. У ці моменти я думав лише про рідних...

Про те, що довелось пережити військовому з Волині, детальніше дивіться у відеосюжеті.

Читайте також:

• Зберіг сотні життів: спогади про полеглого Героя з Волині Юрія Назарука
• На фронт - усією родиною: мати-героїня з Волині чекає з війни чотирьох синів, зятя та трьох онуків
• Усе в крові: поранений воїн із Волині після прильоту два кілометри ішов до своїх