Понад 20 років присвятив педагогічній праці: спогади про Героя з Волині

Народився Володимир Царук 26 листопада 1978 року у селі Хотешів Камінь-Каширського району Волинської області. Після завершення навчання у  школі вступив до історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, який закінчив у 2001 році. Його історію розповіли на сайті Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Володимир Володимирович Царук присвятив більше двадцяти років своєї професійної діяльності навчанню молодого покоління. Спочатку працював офіцером-вихователем у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, а потім повернувся на свою малу Батьківщину – до села Хотешів. З  2007 року Володимир Царук став педагогічним працівником опорного закладу загальної середньої освіти «Хотешівський ліцей». Був учителем історії, а також предмету «Захист України», неймовірно талановитим спеціалістом, уроки якого завжди минали цікаво. Хлопці-ліцеїсти із захватом слухали й старанно повторювали кожну настанову, котру отримували від нього на заняттях із допризовної підготовки.

«Він умів організувати довійськовий вишкіл на найвищому рівні навіть попри брак матеріалів наочності, побудувати щирі, дружні відносити з вихованцями. Домігся, аби за грантовою програмою в ліцеї замінили на нові вікна й двері. Його поважали, любили. Коли росія напала на нашу країну, Володимир Царук свідомо змінив цивільну професію на військову. Хоча майже не чув на одне вухо, втратив частину легені, переживши тяжку форму пневмонії, але однаково поривався на фронт.

Не уявляв, як зможе інакше дивитися у вічі своїм учням, яких сам же навчав любити і захищати Батьківщину. На жаль, нинішній першовересень, до приходу котрого залишилося менше місяця, учнівська молодь та педагогічний колектив Хотешівського опорного ліцею зустрічатимуть без улюбленого вчителя, колеги, друга, людини, яка для всіх є прикладом честі, мужності та професіоналізму», – розповіла директорка ОЗЗСО «Хотешівський ліцей» Тетяна Ратнюк.

У професійному та в особистому житті Володимир Царук завжди торував стежину поруч із люблячою дружиною Інною. Двадцять два роки вони прожили у шлюбі, майже стільки ж часу пропрацювали разом на освітянській ниві, ділили спільні радощі, тішились здобутками одне одного, долали спільно труднощі. Війна, каже Інна Миколаївна, ще більше їх об’єднала з чоловіком.

«Я вчителювала у Хотешові, а Володя саме закінчував Київський педагогічний університет й приїхав до нас на практику, отак і познайомилися. Відтоді — як два чоботи пара. Куди чоловік, туди я. Господь подарував нам двох донечок і сина. У Хотешові знайшли своє сімейне щастя… У коротких телефонних розмовах говорили із ним про своє, сокровенне. Володя завжди відповідав, що в нього все гаразд, нічого хвилюватися. Тільки от причин для тривог не бракувало. Незабаром після того, як він відбув до місця чергової дислокації, росіяни накрили ракетами приміщення, в якому поселилися мій чоловік та його побратими. Володі пощастило врятуватися, бо на той час якраз заступив на чергування. Іншого разу, зізнався мені, що з товаришами по зброї ледве вибралися живими із ворожої засідки. Вже від спільних знайомих часом дізнавалася більше: про поїздки в «гарячі» точки, на передові позиції, інші ситуації, про котрі чоловік змовчував, аби не ранити моє серце. Якось на емоціях заявила йому: ото здам на права і прикочу до тебе та буду їздити за тобою, куди скажеш! Віджартувався, що не проти. Мріяли чимшвидше побачитися знову, аби більше не розлучатися. Хто ж знав, яку зустріч намітила нам доля…», – кожен спогад про коханого чоловіка навертає сльози на очі згорьованої вдови.

Обірвалося життя військовослужбовця 23 липня 2023 року. Поховали його 26 липня на місцевому кладовищі.

Читайте також:

• «Хлопців залишили помирати»: історія юного Героя, для якого Волинь тимчасово стала другим домом
• Востаннє говорив з коханою вранці, а через кілька годин загинув: воїну, який жив на Волині, просять присвоїти звання Героя України
• На Волині рідним полеглих Героїв вручили державні нагороди
• 11 січня отримав поранення і повернувся на війну, а 23 січня героїчно загинув: спогади про захисника з Волині