Попри хворобу поїхав на війну: обірвалося життя добровольця з Волині Вячеслава Бакуліна

Життя чоловіка забрала онкологія. Спогадами про воїна із Район.Луцьк поділився його військовий побратим з Ковеля Микола Коваль. 

Вячеслав Бакулін був ветераном АТО, увійшов до числа перших, кому у 2017 році у Луцьку присвоїли статус бійця-добровольця АТО. Його бойовий шлях розпочався під проводом «Правого Сектору» у 2014 році, буквально під час Революції Гідності. Микола Коваль каже: тоді вони одними з перших їхали на війну добровольцями, без примусу, бо такою була і є їхня позиція.

«Ми тримали оборону у селищі Піски, під самим Донецьком. Це – фактично Донецький аеропорт, злітна смуга закінчувалася там, де були наші позиції. Бойові зіткнення відбувалися майже кожен день», – пригадує Микола Коваль. 

«Його слухалися всі. Все, що він говорив, повинно було бути виконаним від «а» до «я». Він міг і крикнути, міг і пошуткувати, але це все сприймалося дуже серйозно. Його всі поважали. Щоб хтось не виконав його наказ – я не можу такого пригадати. Спокійний, врівноважений, серйозний. «Сич» вмів знайти підхід до кожної людини», – пригадує побратим.  

Вячеслав Бакулін воював і після повномасштабного вторгнення, хоч тоді вже хворів. Знав, що не пройде ВЛК, тож знайшов подібного на себе чоловіка, який пройшов замість нього комісію, – аби зарахували в підрозділ. 

«Востаннє я бачився з «Сичем» на похоронах нашого командира «Барса». Він уже знав, що хворий, але дуже вірив лікарям, вірив у своє одужання», – пригадує Микола Коваль. Вячеслав Олександрович лікувався у Норвегії, але, на жаль, було вже запізно. Його побратим каже: тримали звʼязок до останнього, і ще недавно розмовляли по телефону.

«Він був оптимістом, казав: «Коваль, будем жити, ще повоюємо», – пригадує пан Микола.

«Український воїн, патріот і солдат, але, перш за все, чудова людина і добрий друг. Дякую тобі за все, чого ти мене навчив, і просто за те, що ти був. Для мене було честю знати тебе і дружити з тобою. Я досі цього не усвідомлюю, але я вірю, що ти дивишся на нас зверху і просто посміхаєшся, єдине, чого не вистачає – це твого дотепного коментаря. Можливо, одного дня ми побачимося знову. Вічна пам'ять. Вальгалла, Друже!» – пише про нього польський журналіст Матеуш Ляховський.

«Друже Сич, тепер Ти назавжди зі своїм командиром Барсом... Бакулін Вячеслав Олександрович, «Сич». Волинянин. Надзвичайно харизматичний, доброзичливий, компанійський, привабливий і світлий чоловік, завжди на позитиві. Воїн! Міг не воювати, мав на це всі юридичні й законні підстави. Але з першого дня повномасштабної він брав безпосередню участь у цій клятій війні. Вірний син країни. Відданий командиру. Він так хотів здолати ворога. Він готовий був на будь-які завдання, аби тільки перемогти ту чорну орду.

Прощавай, друже Сич. Я пам'ятатиму Тебе, воїне. Помоліться за Вячеслава, Він вартий цього.

Р.S. Я таки додам. Бо про це мусять писати в тих – майбутніх підручниках історії. Сич так прагнув на війну, що попросив іншого чоловіка, менш-більш схожого на нього, пройти ВЛК ... бо Він не пройшов би... Але жага до перемоги світла над темрявою, добра над злом переможуть. Сич зміг. І ми зможемо. Незважаючи ні на що...», – написала ветеранка Катруся Стріла. 

Редакція ВСН висловлює співчуття родині померлого. Вічна шана і слава Герою!