Поспішав жити й вірив в Перемогу: спогади про загиблого воїна Володимира Бессонова з Волині

Володимир знайшов вічний спочинок там, де над ним і побратимами шумлять жовто-блакитні прапори. Поховати його на цвинтарі у Великому Омелянику, а не в Гаразджі на Алеї Героїв – таким було бажання рідних загиблого 38-річного захисника, - пишуть Волинські новини. 

Поспішав жити, бо знав про війну

Володимир Бессонов народився у Луцьку. Після закінчення загальноосвітньої школи №20 отримав спеціальність електромеханіка в Луцькому ПТУ №6 (нині – Волинський фаховий коледж НУХТ, – ВН), відслужив в армії. Демобілізувавшись, працював слюсарем на заводі «Електротермометрія», потім спеціалізувався на будівництві і встановленні парканів, фарбував автівки.

У 2014 році, як тільки на сході країни розпочалася АТО, Володимир приєднався до лав ЗСУ. Звільнився в 2019 році. У перший день повномасштабної війни чоловік знову повернувся до війська.

«Ще за кілька місяців до початку вторгнення росіян Володя мені казав, що невдовзі можуть початися бойові дії, – згадує дружина захисника Анастасія Бессонова. – І треба бути до цього готовим. Я не вірила, сердилась і відповідала, що йому просто хочеться з побратимами зустрітися. Грозилася нікуди не пустити. Однак Вова не помилявся – 24 лютого ми прокинулися від вибухів. Росіяни тоді обстріляли луцький аеродром. Чоловік відчинив вікно, побачив заграву і почав мовчки збирати речі».

Володимир Бессонов служив у 100-й окремій бригаді тероборони, яку навесні 2024-го реорганізували в 100-ту окрему механізовану бригаду ЗСУ, на посаді стрільця-оператора. Спочатку цей підрозділ охороняв українсько-білоруський кордон на території Волині, потім військових перекинули на Донеччину в зону бойових дій.

Як розповідає дружина захисника, там він отримав дві контузії, а під Бахмутом – тяжке поранення. Довгий час лікувався, потім повернувся в стрій. Під час останньої відпустки Володимир та Анастасія взяли церковний шлюб у місцевому храмі Святого Духа.

«Ми хотіли стати подружжям перед Богом, – каже дружина захисника. – Перед тим жили разом сім років. Вова був добрим, щирим, веселим. Як його можна було не любити?! Вірив у перемогу добра над злом, мав багато друзів. Він – як живчик, усе встигав – і з приятелями зустрітися, і мені допомогти, і з донькою погуляти. Це вже тепер я усвідомлюю, що Володя просто поспішав жити. Я й досі не вірю, що коханого нема. І обручку не знімаю. Я йому тепер дружина у вічності».

У штурмовому взводі – найкращий з найкращих

Анастасія каже, що її чоловік немовби передчував свою загибель. Зокрема якось обмовився, що для нього війна під час АТО почалася на Донеччині, там і закінчиться. Під час останнього перебування на Волині нікуди не хотів виходити – весь час проводив з родиною.

 

«Ми дружили сім’ями, разом на море їздили відпочивати, – розповідає подруга Анастасії Катерина Ткаченко. – Володя взагалі дуже товариський, з ним було легко. Тому ми з чоловіком теж помітили, як він змінився, коли бачилися востаннє. А ще під час їхнього вінчання в церкві я звернула увагу, що ікона, яку тримала дівчинка над Володею, впала і розбилася. Я не хотіла нікому про це казати, щоб не лякати. А вийшло, що то на біду. За кілька місяців ми його в тій самій церкві проводжали в останню дорогу».

Загинув захисник 26 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Керамік на Донеччині. У 100-й ОМБр бійця Володимира Бессонова згадують добрими словами.

«Коли надійшло розпорядження, що у нас в батальйоні мають формувати штурмовий взвод, Володя був одним із військовослужбовців, яких рекомендували до його складу, – згадує психологиня батальйону Світлана. – Туди відбирали фізично розвинених, вмотивованих, найкращих із найкращих – готували штурм. Це свідчить про те, що його вважали хорошим військовослужбовцем, прикладом для інших, готовим виконувати бойові накази. Як психолог батальйону я брала участь у цьому відборі. Під час аналізу тестування у Бессонова виявилися одні з найкращих результатів. Маючи бойовий досвід АТО, він допомагав іншим у навчанні. Одне слово, став лідером новоствореного підрозділу. І дуже сумно, що востаннє я бачила Володю вже на щиті».

До слова, за час служби, починаючи з АТО, захисника було неодноразово нагороджено – медаллю за участь у боях «Бахмутський рубіж», відзнакою командира оперативно-тактичного угрупування «Лиман», відзнакою «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, медаллю «Знак доблесті», почесною відзнакою «За оборону міста Бахмут».

Меморіальна дошка – у будинку, де провів дитинство й юність

Поховали Володимира Бессонова 1 травня 2024 року в селі Великий Омеляник. Очевидці стверджують: Героя зустрічали в Луцьку сотні людей. А під час панахиди сільський храм не міг вмістити всіх охочих віддати загиблому бійцю останню шану.

Наприкінці листопада в обласному центрі Волині на бульварі Івана Газюка, 4 з’явилася меморіальна дошка на честь Володимира Бессонова. У цьому будинку загиблий воїн ЗСУ провів дитинство та юність. На відкритті та освяченні меморіальної дошки були присутні рідні й сусіди військовослужбовця.

«Клята війна забирає найкращих, – зітхає мешканка будинку Олена Голентюк. – Поділяємо біль втрати та схиляємо голови у скорботі разом з рідними, друзями та побратимами. Співчуваємо мамі, бабусі, дружині. Добрий спомин про Володю завжди залишиться в серцях усіх, хто його знав».

За словами пані Олени, найближчим часом поряд з табличкою з’явиться поличка для квітів. Є задум висадити квіти і поряд з будинком, як це зробили у сусідній багатоповерхівці на бульварі Газюка, 2. Тут на стіні кілька років тому встановили меморіальні таблички двом загиблим бійцям АТО, які мешкали в будинку.

Миколаями стали татові побратими

Уперше за кілька років маленька дівчинка Яна цьогоріч не отримала від тата Володі подарунки на Миколая та різдвяно-новорічні свята. Замість нього Миколаями стали побратими. Вони організували святкове дійство для дітей загиблих захисників 100-ї ОМБр.

«У цій акції беруть участь всі наші військовослужбовці, починаючи від командування і закінчуючи рядовими, – каже психологиня батальйону Світлана. – Другий рік поспіль ми збираємо гроші і зв‘язуємося попередньо з родинами загиблих та зниклих безвісти бійців батальйону, аби дізнатися, що хочуть їхні діти на свята. Купуємо подарунки, враховуючи побажання, наприклад, дівчаткам – дорогі ляльки, пупси, хлопчикам – конструктори «Лего», футбольні м’ячі. І, звісно, солодощі. Цьогоріч на кожну дитину вийшли подарунки на суму три тисячі гривень. Їх вручили 32 дітям на новорічному святі, яке відбулося в одному з готельно-ресторанних комплексів села Тростянець Ківерцівського району. Серед них була і дев’ятирічна Яна з села Великий Омеляник. Ще 25 подарунків відправили поштою дітям, які проживають в інших громадах».

 

За словами пані Світлани, автобус, що привіз туди дітей та їхніх мам, надали благодійники. У програмі свята була новорічна вистава, аніматори проводили з дітьми різні конкурси, святий Миколай вручив подарунки. Не забули і про дружин загиблих захисників.

 

«Ми замовили кендібар, мам пригостили солодощами, чаєм та кавою і вручили кожній подарунки з сухофруктів, – провадить психологиня. – Були й вітання від хлопців. Свято вдалося. Військовослужбовці батальйону подбали, аби зробити життя вдів з дітьми хоч трошечки світлішим, прикрасити хоча б один день. На жаль, їхні найрідніші вже не можуть нічого зробити для своїх дітей. Ми маємо про це пам’ятати. Бо вони поряд з нами завжди».

Людмила ПРИЙМАЧУК

Фото з архіву родини Бессонових

Читайте також:

• Лікар від Бога із 20-річним стажем: спогади про бойового медика, Героя з Волині Олександра Ковча
• «Був готовий допомогти всьому світу»: спогади про загиблого Героя Василя Коцюбу
• «Відпустку так і не дочекався, будинок не придбав»: захисник з Волині загинув за місяць після свого 46-річчя