Повернувся додому після майже дворічної невідомості: Рожищенська громада зустріла «на щиті» Героя Віталія Козла. Фото

За офіційними даними, Віталій загинув 3 грудня 2023 року поблизу села Роботине на Запоріжжі. Там, у запеклому бою, він віддав своє життя за Україну, її свободу та незалежність.

У Рожищі траурний кортеж зустрічали навколішки, зі сльозами на очах. Здавалося, навіть природа схилялася перед подвигом полеглого воїна – крізь важкі хмари сьогодні вийшло сонце, освітлюючи останню земну дорогу Героя. «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх», — ці біблійні слова ніби ожили у серцях присутніх.

Біля пам’ятного знаку Борцям за волю та незалежність України відслужили панахиду. Молитва духовенства й громади перепліталася зі стогоном дружини, батька, сестри... Неможливо було без сліз дивитися на Марію, яка, мов пташина, билася над домовиною чоловіка, вкритою державним прапором.

На похороні зібралося багато людей – земляки, друзі, однокласники, побратими та представники духовенства. У цей скорботний день громада була єдиною в болі та пам’яті.

Перша вчителька Героя Валентина Артисюк розповіла ВСН, що пам’ятає Віталія ще маленьким, сором’язливим хлопчиком.

«Для мене він завжди залишався Віталиком, саме так я його називала в школі. Це вже другий мій вихованець із Ольганівської школи, життя якого забрала війна. Раніше помер Богдан Змієвський. Їхня смерть пройшла болем через моє серце.

Віталій був спокійним і тихим учнем, дуже працьовитим, бо виріс у сім’ї, де цінували працю. Любив свою родину, особливо з повагою говорив про маму, якої, на жаль, уже немає. Дружив з іншими дітьми, із захопленням ходив на екскурсії в ліс, часто розповідав про домашніх тваринок.

Він був звичайною дитиною, перед якою відкривалося ціле майбутнє. Та війна обірвала його життя…», – розповіла Валентина Володимирівна.

Як тихого та щирого характеризує свого односельчанина Ірина Зенц.

«Тихий, скромний, сором’язливий… Саме таким я знала Віталіка. І навіть не уявляла, яка величезна сила жила в його серці. Сильний духом і непохитний у своєму виборі - стати на захист. Він без вагань пішов боронити рідну землю й заплатив за це найдорожчим.

Боляче втрачати тих, з ким у дитинстві ділив одні й ті самі стежки. А ще болючіше - бачити сльози дружини та рідних, у яких війна вирвала частинку серця. Віталику, вічна пам’ять і низький уклін», - мовила вона. 

Дорога Героя пролягла через Рожище та попрямувала до рідного батьківського дому, щоб востаннє він побував на порозі, перш ніж назавжди покинути його.

Відспівають воїна у храмі Архістратига Михаїла села Рудня, а поховають на місцевому кладовищі. 

Сьогодні кожен не соромився сліз. Бо Віталій Козел залишиться у серцях як справжній герой, який віддав життя заради того, щоб жили інші. Його подвиг – це не лише біль, а й нагадування: свобода та мир здобуваються надто дорогою ціною. Наш обов’язок – берегти пам’ять і передати її наступним поколінням.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!