Мав важку долю, але велике добре серце: спогади про Героя з Волині Віктора Карпука

Спогадами про Героя поділилася газета Полісся. 

На життєвий шлях Віктора Карпука випало чимало випробувань. Він змалку пізнав тяжку роботу і розчарування. Рано втратив батьків, лишився двом меншим братам за опору й опіку. Пізнав також долю заробітчанина. У юності – на колгоспних полях, у більш зрілому віці – на ландшафтних роботах у столиці. Останні роки піклувався про господарство, обробляв поля і займався звичними йому ягідництвом і глиною.

Рідні розповідають, кожне літо Віктор ходив по чорниці, ожину, любив збирати гриби. З порожніми руками ніколи не повертався з лісу. Займався заготівлею лісових дарів, нерідко організовував доїзд людей до віддалених ягідників, аби мали можливість підзаробити. Мав особливе заняття – добував білу глину. Ще з часів холостяцького життя в Оленине.

Він копав глину в рідному селі, після того привозив додому, у Фаринки. У нього було спеціальне місце в гаражі, окреме взуття. Перевзувався і сідав ліпити валики. Опісля складав, щоб висихали. Ряд вологої, щойно виліпленої, ряд сухої, аби швидше висохла. Підготовлені валики розвозив селами, – проживає у пам’яті магію майстерності вітчима Тетяна Фарина.

– Певний час працював у школі кочегаром. Спозаранку поспішав обігріти класи, хвилювався, аби комфортно було дітям і колективу. Любив транспорт. Їздив трактором, машинами, для нього це було в радість. Волів, щоб в нього було все, потрібне для господарювання. Намагався забезпечити нас усім необхідним. Кожного свята їздив у своє село до рідних. Завжди співчував чужій біді, особливо співпереживав сирітській долі. Здається, своїм великим серцем обігрів би увесь світ.

Віктор був чудовим чоловіком і батьком. Любив свого сина Владислава понад усе. Жив ним і захоплювався, навчав усього. Інколи батько з сином виходили на риболовлю. Якщо щось робив удома, то завжди примовляв: «Учись, синочок, поки тато є». Не з чуток знав, як важко зростати без батьківської любові і настанов. Хотів дати кровинці найкраще. Коли телефонував з полігонів – завжди цікавився своїм Владиком. Огортав любов’ю й турботою і дружину Світлану, і падчерку Тетяну. І коли попереду було все життя – щастя обірвала несправедлива й жорстока війна…

Віктора Карпука мобілізували в липні цього року. Попереднього досвіду військової служби не мав: у час, коли мав іти в армію, опікувався меншими братами (молодший з них трагічно загинув минулого жовтня). Пройшовши навчальний полігон, з першими осінніми днями потрапив у складі 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади на східні рубежі.

Отримав посаду стрільця, помічника гранатометника. 14 вересня востаннє виходив на зв’язок: повідомив, що вирушає на своє перше завдання і не знає, коли повернеться. На прощання звично поговорив із сином, а вже 24 вересня дружина отримала страшну звістку: не повернувся… Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Шахове, що в Покровському районі Донбасу…

– Він був дуже добрий, роботящий. За що не візьметься – усе доведе до пуття. Любив цей світ, свою сім’ю. У нього було стільки енергії, планів і волі до життя. Здається, Вітя аж спішив жити. В один момент – на роботі, згодом – уже порається по господарству, за деякий час – уже в полі, лісі. Ніколи нікому не відмовив у допомозі. Завжди підійде, підтримає будь-яку розмову. Був товариським і водночас сором’язливим, скромним, щедрим, абсолютно безкорисливим. Щирим до роботи і людей. Трудяга. Не цурався жодної справи і все робив по-совісті. Завжди привітний, відкритий, уважний, – відгукуються про Віктора Карпука односельчани і друзі сім’ї, і ніхто з них не може повірити – їхнього Віті уже не буде поруч…

…Опадає перше жовте листя, відлітають у тепло й надію журавлині ключі, стискає біль втрати усіх, хто знав Віктора Карпука. Тепер він з батьками і братом буде ввишині. Обійме найрідніших його серцю людей леготом, поцілує променем сонця і зігріє посмішкою на фото, багатьом нагадуватиме про себе білосніжними полотнами садів і затишних хатинок. Завжди добрий, щирий і прихильний…

Іванна ВЕЛИЧКО, село Фаринки.

Читайте також: 

• Колишніх азовців не буває: спогади про бойові будні військового медика Леоніда Бахіна з Волині
• Танкова легенда Князівської бригади: воїн з Волині став повним кавалером ордена «За мужність»
• Став на захист України із синами, повернувся «на щиті» у переддень ювілею дружини. Спогади про полеглого Героя Юрія Пелеха з Волині