Приїхав у відпустку і серце зупинилося уві сні: на Волині поховали молодого захисника Ігоря Трохимчука

У понеділок, 13 січня у центрі громади відбулася громадська панахида. З сумом та невимовним болем тіло захисника України зустріли живим коридором, - пише Наш край медіа.

Встаючи на коліна перед траурним кортежем, зустрічали свого Героя і в рідному Тристені.

Ігор Трохимчук народився в селі Тристень 20 березня 1992 року. Дуже рано залишився без батька, тож його та брата Андрія виховувала мама Оксана. У школі зірок з неба не хапав, але й клопоту вчителям не завдавав.

Згодом мама вдруге вийшла заміж і переїхала в село Осьмиговичі, де Ігор навчався в місцевій та Новодвірській школах і де зустрів своє кохання.Ігор був щирою людиною, відкритим та товариським. У душі цього молодого чоловіка палав такий вогонь до життя, що він ніби спішив встигнути все у житті. Рано одружився - на такій же сироті Катерині, як і сам, з Синявки. Після одруження молодята вирішили жити окремо і переїхали в батьківську хату в село Тристень. Жилося їм непросто, адже Катерина ще навчалася в Луцькому медучилищі, а Ігор - у Локачівському ПТУ.

У 18 років Ігор став батьком - у молодої пари народився син Костянтин. Через три роки на світ Божий з'явився Ярослав.

Щоб забезпечити сім'ю, Ігор з Катериною завели чимале господарство - тримали корову, коня, птаство, розводили свиней. Згодом Ігор працював у Луцьку вантажником, а потім його підвищили до комірника на базі "Агроконтракту". Коли ж Катерина вийшла на роботу, влаштувався у господарстві місцевого фермера. Багато працював біля землі, був швидким на руку, коли їхав своєю кобилкою, здавалося, ще мить - і злетять разом з возом до неба. Ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував, інколи навіть на шкоду власному господарству. Наробиться - і все одно поспішає на волейбольний майданчик. Любив рибалку, збирати гриби.

У війську Ігор не служив, але 31 травня 2024 року став на шлях воїна. "А що я синам скажу, як запитають, де я був у війну?" - такою була його мотивація.

Пройшов обов'язкову загальновійськову підготовку та навчання у Польщі, став навідником танка. Брав участь у боях у гарячих точках. Коли екіпаж залишився без свого танка, Ігор став заряджаючим в іншому екіпажі. До останнього подиху боронив рідну землю, а тепер янголом-охоронцем оберігатиме Україну з небес. Мабуть, ще на землі він побачив пекло... Його останнє місце дислокації - Покровський район на Донеччині.

11 січня Ігор приїхав у відпустку. Зайшов до мами, яка нині з чоловіком Леонідом проживає в Луцьку, поскаржився, що дуже втомився і попросився прилягти. Через дві години його серце зупинилось уві сні...

Поховали Воїна на кладовищі в селі Тристень з усіма військовими почестями. Прапор, яким була покрита домовина, передали дружині Катерині.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!