Герой з Волині понад півтора року вважався зниклим безвісти Віталій Бродовський

2 листопада 2024 року у бою на околицях населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області загинув Герой з села Грудки Камінь-Каширської громади Віталій Бродовський, 1973 року народження. Понад півтора року захисник вважався зниклим безвісти...

Історію Героя розповідає газета Полісся.

Бродовський Віталій Іванович із села Грудки за своє життя звів чимало будинків – і в Україні, і за кордоном. Колись він і уявити не міг, що замість праці на будівельних майданчиках споруджуватиме фортифікації, готуватиме засоби підриву, маркуватиме безпечні проходи на полі бою. На звільнених від окупантів територіях урятував не одне цивільне життя, ризикуючи власним, провів замінованими стежками на передовій не одного побратима. На жаль, 2 листопада 2024 року він поліг на Донеччині.

У родині Бродовських виховувалося троє синів і троє доньок. Один із молодших – Віталій, 1973 року народження. Мати працювала різноробочою в колгоспі, згодом – у сільраді. Батько обіймав керівні посади в селі. Тож усі діти змалку були привчені до праці й науки: дівчата здобули вищу освіту, а хлопці стали будівельниками.

Бачив онука лише по відеозв’язку: Герой з Волині 20 місяців ніс службу в ЗСУ, ще 22 – їхав із передової до місця вічного спочинку

На світанку незалежності України Віталій пройшов строкову військову службу у різних локаціях, починав у Яворові. Їздив на сезонні заробітки, працював на будівельній фірмі в райцентрі. Коли життєвий годинник пробив 25 літ, одружився з односельчанкою Тетяною. Згодом у них народилося двоє донечок.

30 березня 2023 року Віталія Івановича призвали до війська захищати Батьківщину. Він потрапив до лав 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. У Тернополі пройшов відповідне навчання та бойове злагодження за спеціальністю сапера. Упродовж більше року працював на деокупованих територіях і лінії розмежування на Миколаївщині, а також виконував завдання в Одеській області. Тож у своїх руках постійно тримав «смерть»: виявляв розтяжки, розміновував дороги та двори після окупантів тощо.До сержанта із Грудок побратими зверталися «Батя» – як до найстаршого у їхній солдатській родині. На двадцятому місяці служби військове формування Віталія перекинули в зону, де на той час точилися найактивніші бойові дії, – на Покровський напрямок. Тут доводилося вирушати на найнебезпечніші ділянки із «подарунками» для ворога, водночас зводити переправи й укріплення, готувати безпечні коридори в мінних полях для проходження наших оборонців.

— 1 жовтня 2024 року він вирушив на перше завдання на передовій у Донецькій області. Після цього ще було кілька виходів групи, до складу якої входило двоє саперів. Під час одного з них вони допомогли вибратися із «сірої зони» пораненому бійцеві з іншого нашого підрозділу та вчасно доставили його туди, де медики надали йому належну допомогу й госпіталізували. Тоді Віталій був дуже задоволений, що вони не лише вдало виконали поставлені командуванням задачі, але й за збігом обставин врятували людину, котра могла б загинути як від травм,так і від невдалого кроку, — пригадує фрагменти розповідей чоловіка з передостаннього його бойового завдання дружина Тетяна Василівна. А ще додає: поки Віталій Іванович служив, у родині народився онук. Дідусь побачив хлопчика лише по відеозв’язку. А коли малюкові було всього чотири місяці, воїн зник безвісти на фронті.

Так, під час чергового виходу на позиції 2 листопада поблизу Миколаївки Покровського району наших саперів та піхотинців, які забезпечували їм кругову оборону, засік ворожий дрон. За тактичною групою почали полювати безпілотники противника, а згодом її накрив масований мінометний обстріл. Того дня ніхто з п’яти українських захисників не вийшов із зони ураження. Вони встигли виконати бойове завдання, але не встигли залишити місце роботи. Вони навіки залишилися в строю…

Віталій Бродовський повернувся на рідну землю, у Грудки, на жаль, у домовині. Двадцять місяців він ніс службу в ЗСУ, ще двадцять два – їхав із передової до місця вічного спочинку…

Іванна ГАЙДУЧИК, село Грудки.

Читайте також: