Маленька донечка зростатиме зі спогадами про тата: 21-річний Герой з Волині майже два роки вважався зниклим безвісти

Його коротке життя було сповнене жаги до пізнання та щирої любові до своєї країни. Батько, Микола Олександрович, із теплою усмішкою згадує, що син зростав надзвичайно жвавим і допитливим хлопцем. Історію захисника розповідає газета Нова доба.

– Замість того, щоб сидіти над шкільними підручниками, Сашко завжди тягнувся до техніки. Він просто обожнював щось розбирати, лагодити, давати нове життя зламаним речам. Машини та мотоцикли були його справжньою пристрастю, – розповідає тато.

З юних літ Сашко відзначався неабиякою відповідальністю, тому часто гуртувався зі старшими товаришами. Одним із таких став його близький друг Сергій Чернюк, із яким їх поєднала любов до автомобілів і який згодом став хрещеним батьком його маленької донечки.

Початок повномасштабного вторгнення застав Олександра у Польщі. Там він перебував у безпеці, мав роботу й будував плани на майбутнє. Проте спокійно дивитися, як ворог шматує рідну землю, він не зміг. Уже на початку квітня 2022 року, попри всі вмовляння рідних залишитися за кордоном, Саша зібрав речі та повернувся в Україну. У вересні 2023 року він став на захист Батьківщини, приєднавшись до лав Збройних Сил України. Рідні дуже хвилювалися за нього.

– Я розумів, що це війна, де все нищить техніка, і казав йому, що це може бути дорога в один кінець. Але переконати сина було неможливо. Він лише відповів: «Там усі мої друзі, я йду до них», – з невимовним болем говорить Микола Олександрович.

Свій бойовий шлях зовсім молодий захисник розпочав у медичній частині. Як медбрат, він виносив поранених і загиблих побратимів просто з поля бою, бачив смерть упритул. Згодом його перевели до штурмового підрозділу. Рідним про жахи війни хлопець ніколи не розповідав, намагаючись уберегти їх від зайвих хвилювань. Проте фронт залишив свій відбиток – під час коротких приїздів додому його мама, Оксана Василівна, помічала, що син став більш зосередженим і мовчазним. Він бачив те, що важко осягнути людській психіці.

Вдома на Олександра чекали кохана дівчина Сніжана та маленька донечка Вікторія, якій у жовтні виповниться лише чотири рочки. Вона зростатиме зі спогадами про тата, який віддав життя за Україну…

Старший брат Олександра Вадим також пройшов горнило фронту. А наймолодший, Олег, саме закінчував одинадцятий клас і готувався до випускного, коли в родину прийшла така страшна звістка про брата. Це стало неймовірно важким ударом для всієї сім’ї, яка майже два роки жила в постійному очікуванні, щодня благаючи Бога про диво.

Життя молодого маневичанина обірвалося 15 вересня 2024 року в запеклому бою поблизу міста Костянтинівка на Донеччині. Через неможливість евакуювати тіло загиблого довгий час тривала болісна невідомість. І лише тепер Воїн нарешті знайшов вічний спокій у рідній землі.

Після прибуття до Маневич скорботний кортеж вирушив до храму Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, де відбулося заупокійне богослужіння. Велелюдна похоронна процесія пройшла вулицями селища до місцевого кладовища, де Олександра Бусла поховали з усіма військовими почестями.

Олександр мав би жити – тримати на руках донечку, чути її щирий сміх і зустрічати кожен новий день із простим людським щастям. Але його шлях обірвався надто рано. Він став на захист країни і віддав найдорожче – власне життя. Пам’ять про нього назавжди житиме в серцях батька Миколи Олександровича, матері Оксани Василівни, братів, коханої та маленької донечки, небайдужих маневичан.

Щирі співчуття рідним і близьким Героя! Вічна слава Захиснику Олександру Буслу!

Софія ПРИХОДЬКО

Читайте також: 

• «Зате тепер я знаю, що син – удома»: мама Героя з Волині півтора року шукала загиблого сина
• Прапор із похорону та фото коханого: волинянка здійснила сходження на Говерлу в пам’ять чоловіка-Героя
• Понад півтора року родина жила між надією і страхом: історія воїна з Волині Володимира Віннічука