«Пропускаю біль через свою душу»: волинська поетеса написала десятки віршів про загиблих Героїв

Журналісти ВСН поспілкувалися з Надією Стрельченко. За словами поетеси, поезією захопилася ще в дитинстві. 

«Захоплюватися поезією почала ще в шкільні роки, 8-9клас. Бувало під час уроку приходили думки, які хотілося записати. З того часу є кілька віршів, адже таланту в собі я не бачила. 

Після школи я цим не захоплювалася, а просто жила життя і постійно намагалася знайти себе. Навіть часто задавала собі питання, чому хтось співає, танцює, пише, а я нічого з цього не вмію? Мені чогось бракувало в собі, адже я знала, що щось можу, от тільки що… не розуміла. Пізніше, вже десь у років 20-21, я могла сидіти ввечері про щось думати і писати вірші.  Їх з того часу є небагато, але вони є. 

І знову ж таки, я не бачила у собі таланту чи розуміння, що саме це і є покликом моєї душі. Я робила це просто так, і не надавала цьому ніякого значення. Інколи таким чином просто розвантажувала свої думки», - розповідає вона. 

За словами Надії Стрельченко, саме оточення змусило її серйозно взятися за поезію, адже ці люди побачили у ній талант.

«У моєму житті зʼявилося кілька людей, які мали нагоду почути мої тексти. Вони всі в один голос говорили, що це талант і його не можна ховати. Потрібно розвивати. Я посміхнулася, заховала блокнот подалі, адже виставити на загал означало для мене  оголити свою душу. А я до цього зовсім не була готова. 

Та чітко памʼятаю ніч, в яку відчула, що це і справді поклик моєї душі. Це був червень, 2021 рік, перша ніч після смерті мого тата, я памʼятаю як в цю ніч сиділа в нашому маленькому будинку, дивилася з подругою фотографії, яка неймовірно мене тоді підтримала і була поряд. А потім на кілька хвилин залишилась сидіти одна, у моїх голові було безліч думок, а душа кричала так, що моментами здавалося - не могла дихати.

У той момент і народився перший вірш, який написала не я, який написала моя душа. Я прочитала одразу його мамі і подрузі. Всі плакали і я з ними. От саме коли я хотіла кричати на весь світ, я хотіла писати вірші. Знову ж таки, я писала їх для себе. От тільки вже дозволяла собі з кимось ними ділитися», - розповідає поетеса. 

Саме повномасштабне вторгнення вплинуло на дівчину так, що вона почала писати вірші саме про війну і військових.

«Тоді 2022 рік, повномасштабне вторгнення, страх, нерозуміння, жахливі новини, біль… і це все я виливала на папір. Я пропускала тоді, здається, все, що чула, через свою душу. І якось близька мені людина створила для мене сторінку в Тік-Ток, виклавши кілька моїх віршів, які я надсилала їй про війну. Сказавши мені про те, що мене мають чути люди. 

Один вірш набрав ажіотажу, другий, третій, четвертий… я побачила, що людям цікаво, тому коли як не зараз починати ділитися частинкою своєї душі з іншими, подумала я. Переоцінка була шалена, бо що якщо завтра не буде… Я почала писати, багато писати. Виходити в ефіри, читати… і люди настільки захоплювалися моєю творчістю, що нарешті я зрозуміла - це моє…

Я побачила, що можу писати, і хочу…Я шукала постійно вільну хвилинку, щоб змогти занотувати думки, які приходили в мою голову миттєво. У мене не було багато вільного часу, тому більшість писала вночі, наодинці з собою. Але мені було так добре. Це були важкі для мене вірші.  наприклад: «Буча», «Двохсотий» тощо. Кожен свій вірш про війну я виплакала», - ділиться Надія Стрельченко. 

Згодом, ознайомившись із віршами Надії, люди почали просити її написати в пам’ять про того чи іншого військового. 

«Ще писала тоді в підтримку військовим слова вдячності, один із віршів шалено злетів в інтернеті і блукає там по сьогодні, це вірш «Незнайомці». Через пів року, після початку повномасштабного вторгнення, я втратила на цій війні дорогу моєму серцю людину. Саме тоді я відчула найстрашніший біль, який тільки могла відчути. Певний час я просто не бачила світу. І від болю, багато писала. Боліло так, що хотілося кричати на весь цей несправедливий світ. Що я і робила у своїх віршах. 

Згодом я написала перший свій вірш памʼяті для нього. Який змогла озвучити лише через кілька місяців. Відразу не вийшло, бо кожен раз намагаючись його записати, я задихалася від болю, який відчувала в той момент. Це вірш «Вже 20 днів, щодня в сльозах…» розлетівся в мережі просто неймовірно. Люди почали писати в особисті, чи змогла би я написати і про їхнього Героя, який загинув.

Памʼятаю, як пообіцяла одній жінці спробувати… а наважитися писати не могла довго. Але вона чекала… якось в один момент прочитавши до кінця історію, якою вона зі мною поділилася, я розплакалася, так сильно, що весь біль який відчула вилила на папір. Вийшов неймовірний вірш, який я виставила у себе на сторінці. Тоді прохання про написання віршів для Героїв, я почала отримувати частіше.

Почала писати, у мене виходило… отримувала неймовірні слова у відповідь, які надихали мене робити це далі. Я так сильно загорілася бажанням лишати памʼять, адже люди повинні бачити яку ціну ми платимо за кожен спокійний день. 

Я брала все більше замовлень, але не писала часто, бо мені боліло. Мені важко. Кожен написаний вірш - це сльози, це виснаження, після якого потрібен час для відновлення», - розповідає поетеса. 

За її словами, спочатку писала усі вірші про військових безоплатно, але люди почали зловживати нею. 

«Спочатку я писала ці вірші цілком безкоштовно. І навіть коли люди пропонували оплату, я відмовляла. За моїми плечима було вже майже 100 віршів. І щодень я отримувала ще більше замовлень. Одного разу звернула увагу на те, що отримую повідомлення вже з претензіями: коли буде вірш? Чого так довго? Потім натрапила на діалог з жінкою, яка замовила у мене 6 віршів, для знайомих їй людей. І кожен день мені писала, скільки можна чекати... Тобто, я побачила, що у мене почали замовляти вірші, просто тому, що я їх пишу безкоштовно. І таку кількість я просто фізично не змогла б написати.

Тоді я вирішую писати такі вірші на замовлення платно, ставлю ціну 500 грн, адже в першу чергу це мій час. І я розуміла, що тепер їх замовлятимуть дійсно ті, кому цей вірш потрібен, для кого це справді важливо… Адже, особисто для мене ці вірші багато значать. 

Після цього… замовлення значно зменшились і я зрозуміла, що зробила все правильно. До мене почали звертатися люди, яким це справді потрібно, яким невимовно болить, які потребують цей вірш душею. І їх ані трішки не лякала ціна, навпаки, вони буває і більше оцінюють мою працю, ніж я сама. Звісно є люди, яким я роблю це безкоштовно, бо бачу як їм це потрібно, а оплатити не в кожного є змога. Тому наразі 30% своєї роботи я роблю просто так, і мені приємно це робити. Інколи слова вдячності цінніші за валюту.

Кошти, які отримую, не є великі, бо я не пишу часто. З них певну частину постійно перераховую на збори, а частину вкладаю в своє просування, адже видаю книги за власний кошт. На сьогоднішній день вірші на замовлення, я пишу лише кілька в місяць, бо частіше не можу морально. Епітафії також пишу, там ціна символічна», - каже поетеса.

Щодо творчих планів, то у Надії Стрельченко вони масштабні.  

«Зараз у мене є дві збірки: «Поламані долі війною» та «Герої не Вмирають».  Найближчим часом вийде третя - «Герої не Вмирають 2». Зараз працюю над четвертою, яка називатиметься - «Відстань від землі до неба» і ця книга це буде відлунням моєї душі. Творчі плани: писати книги, лишати памʼять, нести у своїх віршах історію, почуття, біль… Адже всі ми колись помремо, а слова будуть жити вічно», - підсумувала дівчина.

Ось кілька віршів доробку поетеси:

«Незнайомці»

Я знаходжусь під одним з тобою небом: Ти в окопі, а я – вдома, у теплі.

Все, що можу – це молитися за тебе Кожен день і так аж до кінця війни.

Я знаю, що тобі болить, буває лячно, 

Та не покажеш ти нікому слабини. 

Я так тобі, солдате, вдячна

За те, що я не бачу глибини війни.

Хоч і не бачу, та біль пульсує, знаю. Щодня пульсує біль в твоїх очах! 

Хоч ти від мене в кілька сотень миль, 

Та там у тебе інше вже життя.

І лиш здогадуюсь, як хочеш ти додому,

І навіть знаю, що болить в душі.

Ми – незнайомці, та в молитві я з тобою, Бо стали близькі завдяки війні.

Вклоняюся! І вдячності немає меж. Низький уклін! Ти там, в бою за волю. 

І дякую, що маю таку честь

Писати тут вірші за сильною спиною!

«Вбивають»

Вбивають!!! Чуєте – вбивають!!!

А світ весь поглядає і мовчить.

Та й люди починають забувати,

Що не один солдат життя там положив.

Війна!!! Ви чуєте – війна!!! Вона триває,

І не в книжках, не в фільмах, тут – в житті, Сьогодні, в миті ці вона – вбиває.

Ви чуєте – вбиває тих, хто ще живі!

Куди не глянь – то звістка, що загинув Синок, десь батько чи коханий чоловік. Ви чуєте – за нас загинув,

Поліг за нас, за нас заснув навік.

І більше він вже сонця не побачить, І маму не обійме чи доньку.

Над ними лиш близькі поплачуть.

Читайте також:

• 9-річний лучанин отримав майже 100 нагород у конкурсах і підкорює всеукраїнське талант-шоу
• Маленький артист: 9-річний лучанин збирає мільйонні перегляди та підкорює всеукраїнське талант-шоу
• Збірка, яка повертає у події, що ми пережили: у місті на Волині Ніна Горик презентувала свою книгу