Простір, де повертають людям зниклу надію та віру: як у Нововолинську працює «Центр життєстійкості»

Нововолинці стали одними з перших в Україні серед тих, хто взявся за реалізацію цього проєкту. Директор  благодійного фонду «Карітас-Волинь» Володимир Кметь спільно із представниками органів місцевого самоврядування (саме вони мали подати заявку у громади про те, що мешканцям міста потрібна послуга, яка називається «офісна соціальна послуга з формування життєстійкості», або  ж - « Центр життєстійкості») зібрали команду, яка з 1 лютого 2024 року почала втілювати проєкт у життя. Керівником Центру стала соціальний менеджер Тетяна Галицька. Ще в команді є два психологи та чотири фахівці з соціальної роботи.

«Суть цього проєкту в тому, що будь-хто з мешканців громади може отримати в нас цю послугу, яка включає індивідуальне консультування фахівців та групову роботу - заходи із психоедукації (перший крок до здорових змін). У кожного з нас бувають різні ситуації: одна людина хоче, щоб її просто вислухали, у когось – складне матеріальне становище, а ще хтось утратив когось рідного та близького.

Фахівець із соціальної роботи вислухає людину, яка прийде перший раз, оцінить суть її проблеми і в разі потреби, - перенаправляє до тих, хто надасть відповідну допомогу. Якщо ж у когось виникає потреба в психологічній підтримці, то з ним тоді працює психолог. Буває, що до нас звертаються керівники підприємств, установ та організацій, яким потрібна профорієнтація у випадку вигорання працівників.

Найперше така потреба виникла у керівництва Центру первинної медико-санітарної допомоги, 33 працівники якого пройшли тренінг з професійного вигорання. Дівчати також провели таку ж профілактичну роботу із працівниками санстанції, Пенсійного фонду та управління освіти Усі наші послуги – безкоштовні, - пояснює пані Тетяна. 

- Крім того, продовжує керівник проєкту - це простір підтримки. Буває, що людина соромиться піти до психолога, але їй потрібна аудиторія, де б вона могла поспілкуватися з такими ж людьми й отримати моральне заспокоєння. Такі зустрічі допомагають ділитися історіями, емоціями та надією. Тут важливі кожне слово та кожна історія. Тут можна знайти підтримку та розуміння, отримати професійну допомогу та знайти розраду в колі людей, які тебе розуміють. Тому у пріоритеті у нас - групи, яким приділяємо першочергову увагу.

Зокрема, - це ВПО (левова частина наших клієнтів), члени родин військових та зниклих безвісти, самі військові, а особливо ті, хто повернувся з полону.  До цього ми ходили по різних акціях, розповідали про свій Центр та просили людей звертатися по допомогу. Та таких людей саме із цих груп було не багато. А от, нещодавно до нас звернулися фахівці із супроводу ветеранів, які запитали: чи можемо ми створити групи самодопомоги для родин воїнів, які зникли безвісти?

Звісно, що ми надаємо простір для реалізації ідей будь-яким ініціативам з боку, чи то організацій, чи окремих мешканців громади, які його потребують. І тиждень тому тут відбулося перше досить велике зібрання групи підтримки зниклих безвісти за участю представників ТЦК, Терцентру, фахівців із супроводу ветеранів війни та близько 20 матерів, дружин, сестер, чиї сини, чоловіки та брати й досі не подали про себе жодної звістки, які вирішили вишити старовинний «Рушник надії» з іменами своїх Героїв, словами гімну та гербом України, як символ залученості, памʼяті та солідарності.

Цей оригінальний рушник якому більше 100 років вони знайшли у музеї й планують вишити до 28 вересня. Це не означає, що ми намагатимемось їх чомусь учити. Ні, вони самі матимуть змогу збиратися тут будь-коли й спілкуватися, обмінюватися думками, досвідом, а ми дише спостерігатимемо збоку й у разі потреби допомагатимемо порадою, - зауважує Тетяна Галицька.

Валентина САВЧУК

Читайте також: 

• Історія поляка з Волині, який зник безвісти під час Другої світової війни… і знайшовся лише через 40 років
• Серце воїна не витримало перенапруги та перипетій війни: спогади про волинського Героя Ігоря Мочалова, який помер на позиції
• Прощаючись після відпустки з рідними, серцем відчував, що додому живим уже не повернеться: спогади про волинського Героя Володимира Душука