Рідні не вірили в його смерть до останнього: волинянину Олегу Пастухову навіки 48

Про це йдеться в сюжеті Андрія Гнатюка.

«Я питаю, що все добре, все добре. Але я чую, що там бах, бах. Гарт обстріляв, він тоді не носив прикордонників своїх. Дідного ніс, йому там на плечах забило.і він його положив десь в  Бахмуті, а сам десь ішов на пліт, що хотів прийти, ззаду бахнуло його і теж забили», - каже мати Героя Раїса Пастухова.

«Як їхав до Бахмута, то він приїжджав, прощався з нами. Заїжджав додому, по цілій родині їздити прощався. Сказав, що їде на Бахмут, 18 січня, як відправили, 21-го, певно, то вже були в часті. Передзвонив, що вони вже на місці. Крайній день ми говорили з ним, що 18-го подзвонив до нас і він по всіх, він тоді 18-го числа лютого передзвонив, сказав, що дуже тяжкі бої, що то не 22-й рік, що дуже тяжко і не знати, чи повернеться, бо дуже багато поранених вже є і багато хлопців погинуть.що я певно не повернуся. Я кажу, Олег, тримайся, не треба таких страшних слів нам казати.Ми тебе пустили як герой і маєш прийти як герой», - згадує сестра Олега Олеся Гайова.

Олега Пастухова мобілізували у Волинський прикордонний загін, а потім перевели в Луганський. Додзвонитися на фронт було непросто. Тому домовилися, Олег сам щодня буде набирати рідних. 20 лютого пішов на завдання і після того зв'язку з ним не було. Про загибель дізналися на третій день.

«На 8 березня нам його привезли. Не могли вивезти з Слов'янська, він у Слов'янську лежав, певно, тиждень, не було машин», - каже Олеся Гайова.«І ми тут і переживаємо, плачемо, і сниться мені, що я так в хаті, в кухню, він приходив. Кажу, я так, Олег, де ти взявся? Каже, я прийшов. Кажу, ми ж тебе цілий тиждень шукали, де ж ти був? Каже, у холодильнику. А його ще тиждень з холодильника везли сюди, поки привезли, бо їй було багато тих побитих», - ділиться Раїса Пастухова.

Уперше Олега мобілізували 2014 року. Тоді він прослужив рік.А коли повернувся додому, мама впросила його більше не повертатися на фронт.Бо шість гектарів землі комусь треба було обробляти. Та й здоров'я його було не найкращим.А коли настало повномасштабне вторгнення Росії, їй мови не могло бути, щоби не йти воювати.Він відчував неминучий початок війни.

«Каже, що, певно, буде знову. Це було 23-го числа, каже мені.Кажу, ай, Олег, нехай не буде.А його шостого забрали.І я кажу, Олег, я йду, бо я з тими самими хлопцями, я до них привик.Ми разом з ними були там ще в 2014-15 році», - провадить мати Героя.

«Він просто поставив нас всіх перед фактом, що він іде служити, бо це його покликання, він там має бути. В липні він вже вернувся на першу ротацію, вони прийшли, і він каже, що важко, бо хворий.Я кажу, тим більше, ти маєш можливість, давай ляжемо в лікарню. О, це би ви чули, як він нам розказував, куди він має лягати і що він має робити.Він казав, кожен раз тебе бачили, які там діти.Як, каже, я можу сидіти вдома і знати, що там такі діти, взагалі діти.Тим більше, що він весь час казав, що я народився 24 серпня, незалежний як наша Україна.І має бути незалежність, має бути перемога, і має бути для дітей і онуків наших мир і спокій», - розповідає дружина Захисника Наталія Пастухова.

В Олега і Наталії двоє дітей і двоє онуків. Маленький Михайло дуже чекав діда, бо не міг зрозуміти, як так, що його більше немає. Мама і Наталія показують Олегові армійські сімейні фотографії.

«20 лютого він подзвонив і, як завжди, сказав, що він йде на нульовку.Вони так ходили на добу. Ввечері, в той шостій годині вечора, він сказав, що зв'язку з ним добу не буде, бо йде на чергування. Але вже 21 числа в 3:15 мені подзвонили з частини. і сказали, що зв'язок з моїм чоловіком втрачено.Я їх запиталася тільки коли саме втрачено зв'язок. Вони сказали, що в 9 годин ранку. Я їм прислала останню діючу фотографію», - говорить дружина Олега.

Наталія не хотіла в це вірити, тому нічого не казала родині. Їй розповідали про службове розслідування і важкі бої, що до Олега дістатися не можна, а через два дні на гарячій лінії державної прикордонної служби відповіли, що Олега вважають безвісти зниклим.

Дзвонили по лікарнях, шукали на російських сайтах і лише першого березня підтвердили, що тіло все ж забрали з поля бою.

«У нього було понівечене обличчя, через що ми не тримали відкриту труну. Вони до останнього тримали позицію, на них йшли десантники.Це було дуже важко, але коли ти усвідомлюєш цю картину, як він загинув, це дуже важко», - каже Наталія.

«Він така людина, яка може просто подзвонити, сказати як ти, або просто написати смс, привітати з нею народження.Оце саме така його цінність, що він людей любив і люди любили його за такі речі, не за гроші, не за статки, не за що, а за його добро», - ділиться племінниця Оксана Куцевич.

Напередодні Олегового для народження родину загиблого воїна провідали представники Волинського прикордонного загону.Передали продуктовий набір, а капелан Михайло Хімчак постійно згадує їх у своїх молитвах.

«Це є чоловіче єство і полягає воно в тому, щоби захистити власне своїх рідних, щоби захистити своїх батьків, щоби захистити дружину, щоби захистити своїх дітей і всіх тих, хто для нього був дорогий. Пам'ятаємо, що Україна є, була і буде. І будуть в ній добрі люди, і буде в нас обов'язково щасливе майбутнє», говорить капелан.

Традиція вшановувати прикордонників, які відали своє життя за Україною, підтримувати їхні сім'ї у Волинському загоні існує з 2014 року.

Читайте також:

• Трагічну звістку повідомили за понад рік після загибелі: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України
• Мати досі підтримує Путіна: історія воїна інтернаціонального легіону, якого поховали на Волині
• Евакуйовував поранених під постійними обстрілами: лучанин просить посмертно присвоїти звання Героя України його побратиму
• Мріяв бути футболістом, а став воїном: історія молодого Героя з Волині, який з першого дня вторгнення боронив Україну
• Наймолодшу донечку навіть не потримав на руках: волинянин просить посмертно присвоїти державну нагороду загиблому шурину