Мати досі підтримує Путіна: історія воїна інтернаціонального легіону, якого поховали на Волині

Про це пише Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Чин поховання проходив з усіма почестями, під звучання Гімну України. Настоятель храму архистратига Михаїла о. Віктор казав: «У нашім Гімні ми співаємо: Душу й тіло ми положим за нашу свободу… Але чи думалось у минулі літа, що доведеться це насправді виконувати нашому поколінню?.. Цей Герой, якого хоронимо сьогодні, міг не йти на цю війну. Він міг не віддавати своє життя. Він міг його не втратити. Але йому, вочевидь, до болю боліло те, що відбувається сьогодні на теренах нашої держави. Його покликала його воля, такою була воля Божа. І ця смерть, як багато попередніх, має стати ще однією сходинкою до того, щоб скинути кайдани, здобути незалежність, мати свободу…».

Здавалося, що і небо, і земля, і листя на деревах та кущах довкола схлипують… розділяють біль, невимовне душевне страждання дружини, рідних, побратимів — їх двоє з інтернаціонального легіону прибули на похорон, багатолюдної сумної процесії…

Француза Ігоря та українку Вікторію познайомили їх друзі

Їхнє кохання народжувалося у телефонному спілкуванні. Він на той час уже покинув Росію і служив у Французькому легіоні. А вона навчалася у Луцьку, виховувала синочка після невдалого заміжжя. Його товариш з Волині розповів, що вже від першої зустрічі Ігор дуже подружився з сином Віки, на заставці телефону мав його світлину. Він був дуже відповідальним і турбувався за свою молоду сім’ю. Хоча спочатку два роки їздили одне до одного — вона у Францію, він — в Україну, яка згодом просто полонила його. І бабуся Вікторії полюбила свого зятя, як рідного. У 2018-му молоді люди одружилися у Франції і там почали дбати про сімейний добробут.

Нині Вікторія зі сльозами згадує миті незабутнього, майже миттєвого, щастя. Ігор був надзвичайно добрий і щирий. Україна стала йому рідною, бо тут знайшов кохання, тут можна почуватись вільною людиною. І кухня українська припала до смаку, особливо червоний борщ і вареники. Дуже хотів побачити красу Карпат. Але війна перекреслила все. Відразу, з перших жахливих днів, Ігор сказав: поїду захищати Україну, права і свободу її людей. Віка тоді впросила, щоб завершити домашні клопоти з переїздом в інше французьке місто. Але байдужими у ті місяці вони не були: допомагали старанно біженцям з України. 

Проте Ігор дуже хвилювався, сприймаючи військові дії по телевізору, казав, що у нього є досвід, який там потрібен. І у грудні 2022-го вирушив на фронт.

Про цей самовідданий вчинок його товариш з Любомля каже: «Ми були найкращими друзями. Разом багато чого пережили. Бувало часто, що їли з однієї тарілки, прикривали один одного, накривалися однією ковдрою. Впевнений, що він пішов воювати, як підказало йому його серце». Бо у Росії Ігоря не влаштовувало беззаконня і невільність у всьому. Тому у 2006-му році зумів покинути цю країну.

Спілкувався відтоді тільки з мамою, хоч у цій війні вона підтримує Путіна. Для мами товариш Ігоря знімав похорони у Любомлі.

Воїн вірив у перемогу України

Нині Вікторія не тільки має підтримку товаришів чоловіка з інших країн, а й слухає їх спогади про його сміливість і військову досвідченість. Кажуть, що «з ним у бою було не страшно, завжди йшов першим, навчав, оберігав побратимів, а ще дуже вірив у перемогу України…».

Для неї готував особливий подарунок: навчитися добре розмовляти українською мовою. Віка дуже вдячна побратимам, які шість годин не могли покинути поле бою, стараючись забрати тіло Ігоря, бо ворог постійно обстрілював.

Тепер її Ігор усміхається їй лише з фото у телефоні, як і було — веселий, люблячий. Цей знімок останній, найдорожчий, — його Віка зробила 13 березня, коли прощалася з коханим, як він з відпустки повертався назад на війну… з вірою… а трапилося, що назавжди.

Воїна-героя француза Ігоря Гуськова 26 травня 2023 р. навіки взяла в обійми українська земля, яку він віддано визволяв від загарбницької Росії.

Валентина ЛЮТИК-ХВАС.

Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».

Читайте також:

• Вважався зниклим безвісти, та за кілька місяців знайшли тіло за ДНК експертизою: історія Героя з Волині
• Неодноразово був пораненим і мав важкі контузії, та повертався на фронт: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України
• «Віддав Україні все, що мав»: спогади про загиблого на війні ексдепутата Волинської обласної ради Сергія Слабенка
• «Йому судилося стати воїном»: історія полеглого Героя з Волині Романа Бондарука