Рис, м’ясо, турбота й молитва: віряни церкви на Волині виготовляють для бійців ЗСУ тушонку та консерви

Віряни церкви «Благодать», що в селі Павлівка Володимирського району, не звиклі сидіти, склавши руки. Тож коли розпочалася повномасштабна війна, і до волонтерства включилися дуже активно.

Про це розповів пастор церкви Ростислав Бойчук, - пише газета «Слово правди».

Рис, м’ясо, турбота й молитва

«Церква, якщо вона правильно себе розуміє, завжди іде волонтерським шляхом», – зауважує він. Парафіяни церкви «Благодать» за Україну, Волинь, усіх людей і рідний край молилися щодня і щонеділі у своєму служінні. Із 2014 року ці молитви зазвучали гучніше. А коли розпочалася повномасштабна війна, тут організували цілодобову молитву.

У перші дні повномасштабного вторгнення церква «Благодать» стала транзитним пунктом для біженців із Півночі, Півдня і Сходу. У Павлівці вони зупинялися на кілька днів, щоб оговтатися і рушити далі, на Італію, Польщу, Німеччину чи ще кудись.

«Ми приймали їх, годували, давали можливість відпочити і розвозили по митницях», – розповідає пастор Ростислав.

Стало зрозуміло, що потрібно придумати, чим годувати людей, адже прибувало їх досить багато. І брат Станіслав, один із церковників, підійшов до пастора й запропонував: давайте робити консерви.

«Раніше ми взяли в оренду на 49 років у нашої сільради колишній радянський піонертабір «Барвінок». Він старенький і благенький, але там є просторе приміщення, куди проведена потужна електролінія. І зрозуміли, що це база, на якій можна щось готувати», – розповідає Ростислав.

Спочатку придбали невеличкі автоклави на 50 консерв і взялися виготовляти тушкованки у скляних баночках. Щось збирали у себе, щось купували, люди приносили банки з дому, збір вели і продавці у магазинах. Потім вирішили спробувати готувати консерви у жерстяних банках, таку тару знайшли у Польщі.

«Згодом мій син побачив оці реторт-пакети – це м’яка харчова упаковка, легка і надійна. Де ми їх тільки не шукали – в Америці, в Німеччині. А знайшли в Україні. І віднедавна готуємо каші і пакуємо їх у ці пакети, а в жерстянки закриваємо паштет», – пояснює пастор.

Рисова каша з пакетів готова до споживання – її не треба заливати водою, лише розігріти. Можна їсти й холодною, але теплою смакуватиме краще, каже пан Ростислав. Рису і доброго м’яса тут – 50/50, плюс смачна зажарка з цибулі та моркви.

«Ніби маминих голубців поїв», – жартують військові. Смакує справді по-домашньому, і навіть у далекому холодному окопі на кілька хвилин дарує нашим захисникам відчуття домашнього затишку. А ще їжу у цих пакетах бійцям зручно брати на позиції, а волонтерам – у дорогу: нема ризику, що банка розіб’ється, та й зайвого вантажу менше.

Вигляд упаковок каші та паштету розробили місцеві дизайнери. Тут, як і годиться, зазначено дату виробництва і склад продукту: рис, свинина, яловичина, морква, цибуля, сіль та найважливіші інгредієнти – любов, турбота і молитва. Дбаючи про поживу тілесну, не забувають про духовність. Тому на кожній етикетці є і натхненні слова зі Святого Письма: «Тому що з Тобою я прожену ворожі загони, і з Моїм Богом подолаю мури», «А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати – і не потомляться, будуть ходити – і не помучаться!».

Виробництвом консервів віряни церкви «Благодать» займаються фактично із самого початку повномасштабного вторгнення і досі. Пастор зізнається, що був момент, коли думали поставити цей процес на паузу, бо кошти ідуть величезні. Але телефонують волонтери, які збираються везти допомогу на південь і схід, приходять мами й дружини військових, які готують своїм рідним передачі. І в кожну посилочку у церкві дають смачну й поживну консерву.

«Тож вирішили – доки це буде потрібно людям, доти робитимемо», – каже Ростислав Бойчук.

За цей час силами парафіян закрили вже більше 15 тисяч консерв, собівартість кожної з яких 80-100 гривень (з моменту, відколи почали цю діяльність, продукти, зокрема м’ясо, подорожчали майже удвічі). Ізвправними руками проблем не має: коли є свіже м’ясо, бичок чи свинка, сходяться парафіяни, чоловік 20, і швиденько за день все переробляють. Працюють не щодня, а як є продукти і потреба. Придбали великий автоклав, куди можна за раз 350 консерв помістити. З однієї свині якраз десь така кількість виходить. З бичка більше – близько тисячі консервів. Їх можуть і місяць роздавати, а можуть і за тиждень розійтися.

На те, щоб закупити м’ясо, кошти завжди збирали силами релігійної громади. Публічних зборів ніколи не відкривали принципово, каже Ростислав, бо потрібні ресурси і так знаходяться.

«Тішить, що, вочевидь, маємо вже такий рівень довіри, коли нам самі телефонують і пропонують допомогу. Недавно Рівненський волонтерський хаб допоміг тонну рису купити. Люди з села приносять хто 100 гривень, хто 2000. Місцевий підприємець Олег Хом’як уже два бички пожертвував на добру справу. Сільський голова Андрій Сапожник якось свинку привіз. Отак, з поміччю добрих людей і продовжуємо готувати їжу і передавати її для наших захисників на фронті та жителів прифронтових територій», – ділиться пастор.

Те, що Боже, має бути гарним

Релігійна громада церкви «Благодать» невелика – 52 віряни, не враховуючи дітей та молодь. Та, все ж, їхній активності можуть позаздрити й інші спільноти. Окрім налагодженого виробництва консервів, до свят готують для військових інші домашні смаколики та випічку і передають на передову. Для цього спеціально придбали велику духову шафу, печуть у ній і хліб.Та їхні добрі справи не обмежуються цим волонтерством.

Так уже не перше літо на базі церкви «Благодать» відбувається денний відпочинковий табір для місцевих дітей. Цього року заняттями в ньому охопили сотню дітей з Павлівки та довколишніх сіл. Для них підготували цікаве і змістовне дозвілля, різноманітні творчі й активні заняття, розмови на важливі й глибокі теми.

«Табір безплатний, і це принципово, – розповідає пастор. – Ми вирішили, що якщо робимо щось для дітей, то грошей за це брати не будемо, бо є різні сім’ї, не кожен може собі дозволити платний табір».

А на майбутнє у тому ж таки колишньому таборі «Барвінок», де зараз готують консерви, планують облаштувати християнський центр для розвитку, відпочинку і спілкування, куди упродовж року могли б приїжджати діти і їхні батьки для дозвілля, духовного зростання і відпочинку.

«Проводити там конференції, семінари. Щоб життя вирувало», – мріє вголос пастор Ростислав. Але зрозуміло, що за втілення цих мрій візьмуться уже, очевидно, після перемоги.

А те, що віряни «Благодаті» можуть створити затишний простір, куди людям хотітиметься приходити, помітно й у самій церкві, яка милує око доглянутою і зі смаком облаштованою територією. Тут немає дорогої розкоші, яку можна придбати за гроші, але натомість багато розкішних рослин, виплеканих природою і людьми. За ними доглядає один із парафіян церкви, садівник за фахом. Та й усі інші докладають рук, аби тут було красиво і затишно.

«Ми вважаємо, що все, що пов’язане з Богом, має бути гарне. Ми, люди, нерідко спотворюємо світ нашими гріхами, злом. Але там, де хоча б трішечки Богу вдається пробиватися, має бути краса. Що в душі, що коло дому чи коло церкви», – пояснює голова релігійної громади.

І пастор берці діставав

Ростислав Бойчук не тутешній, але місцевий: у Павлівці він у зятях, а сам родом із сусіднього села Переславичі. У Павлівці купили дім, виростили трьох дітей. Двоє із них уже дорослі, мають свої сім’ї. Тішать пастора та його дружину четверо онуків, чекають на народження п’ятого. А ще одним дітищем Ростислава є церква «Благодать», адже він був одним із тих, хто у свій час згуртував цю громаду.

Про себе пастор каже: Бог милостивий був до мене і до моєї сім’ї. Можливо, саме тому він сам старається обдаровувати добром ближніх і допомагати так, як лиш йому під силу. Тож із початком повномасштабної війни включився у допомогу військовим, задіявши всі свої контакти, зокрема закордонні, адже якісну амуніцію можна було знайти лише за кордоном.

«Починалося з розгрузок, плитоносок, потім шукали тактичні окуляри й навушники, приціли в, взуття – берці й кросівки, термобілизну, шкарпетки, фільтри для води. На самому початку діставали медичні засоби і турнікети, яких бракувало, ящиками відправляли на фронт. Зараз щодо медицини менше звернень, але взуття, теплий одяг на зиму ми досі шукаємо, збираємо, друзі з-за кордону присилають великими посилками, і передаємо тим – переважно землякам, хто цього дійсно потребує», – розповідає чоловік.

На фронті Україну захищають чимало його односельчан, серед яких є і віряни церкви «Благодать». Є у цієї релігійної громади й непоправні втрати через війну: від важкого поранення у госпіталі помер диякон церкви Тарас Піварчук. Він, батько чотирьох дітей, хоч і не підпадав під мобілізацію, та добровільно став на захист України. У бою отримав поранення і згодом помер у госпіталі в Запоріжжі. Пастору Ростиславу ще вдалося його там відвідати. На похорон Тараса Піварчука до церкви християн віри євангельської прийшли і православні священники ПЦУ, аби молитовно долучитися до прощання із Захисником.

«Ось ці люди, які реально ризикують життям і жертвують багато чим, – справжні герої. І волонтери, які вдень і ночі їдуть на вогневі рубежі, щоб завезти все необхідне. А ми робимо геть небагато, зовсім трішечки. Найменше, мабуть, що можемо», – підкреслює пастор Ростислав. – «Але робимо це, бо нас об’єднує і надихає Господь».

Віталіна МАКАРИК

Читайте також: