Родина до останнього жила надією: на Волині попрощалися з воїном Георгієм Смалем

Про це повідомили в Ковельській міськраді.

Відспівали воїна у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, після чого жалобний кортеж вирушив до села Стеблі Колодяжненської громади, де Георгія поховали на місцевому кладовищі.

Георгій народився 20 серпня 1992 року у столиці Таджикистану — місті Душанбе. Коли йому було лише чотири місяці, мама Людмила разом із маленьким сином повернулася до рідного Ковеля. Починати життя заново було непросто, але вона зробила все можливе, аби дати синові дім, турботу й відчуття безпеки. Усю свою любов жінка віддавала Георгію, виховуючи його самотужки.

Хлопець закінчив ЗОШ № 8, обрав фах кухаря та вступив до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу. Після завершення навчання працював в закладах харчування Ковеля. Побував на заробітках у Польщі та Німеччині.

Його захопленням були автомобілі — мріяв про хороше авто. Отримавши посвідчення водія, купив старенький «Форд» і поступово приводив його до ладу, вдосконалював навички водіння, радів кожній поїздці.

Особливо теплі стосунки у Георгія були з мамою. Коли у неї виявили онкологічне захворювання, син став для неї справжньою опорою — підтримував, підбадьорював, був поруч.

На жаль, хвороба виявилася сильнішою. Рідні згадують, що смерть мами він пережив надзвичайно важко, адже вона була для нього єдиною сім’єю і найближчою людиною у світі.

4 липня 2024 року Георгія мобілізували до лав Збройних Сил України. Підготовку він проходив в Ужгороді та Польщі.

З дитинства захоплюючись комп’ютерами й добре розбираючись в ІТ, Георгій швидко опанував фах оператора дронів.

Спокійний, ввічливий, щирий і надзвичайно добрий, він легко знаходив спільну мову з побратимами. Вони називали його «Смайлик». В армії Георгій знайшов нову сім’ю — знову відчув, що не самотній. Поруч були люди, які розуміли й підтримували у найважчі моменти. Про це він часто розповідав рідним. Під час навчання говорив, що йому подобається те, чим він займається.

29 вересня 2024 року Георгій зателефонував своїй двоюрідній сестрі Валентині, з якою був особливо близьким, і повідоми в, що разом із сімома побратимами вирушає на важливе бойове завдання. Тоді його голос рідні чули востаннє.

З 5 жовтня 2024 року ковельчанин вважався зниклим безвісти. Родина до останнього жила надією, що він живий і повернеться. Її підсилювали й свідчення військових, які повернулися з полону під час обміну у квітні 2025 року. Вони впізнали Георгія на фото й були переконані, що він у неволі.

Та, на жаль, згодом з’ясувалося, що вони помилилися. Нещодавно ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.

Свій останній бій зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини А5006, солдат Смаль Георгій, прийняв 5 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине Донецької області.

«Обірвалося життя людини, яку чекало ще стільки доріг, яка мала стільки мрій, планів і надій. Війна не дала їм здійснитися. Георгій став на захист України й віддав за неї найдорожче — власне життя. Це надзвичайно висока ціна за нашу свободу, незалежність і майбутнє», — сказав під час своєї промови у храмі міський голова Ігор Чайка.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!