«Розповідаю хлопцям історію, і вони слухають – це величезна мотивація», – прикордонник з Волині Сергій Годлевський

Про побратима розповідають на фейсбук-сторінці Держприкордонслужби.

«Маю чотири вищі освіти, одна з них за кордоном – закінчив Люблінський католицький університет Івана Павла II, факультет теології і філософії. У нас в Україні я закінчив історичний факультет, економічний факультет і академію Державного управління при Президентові України. Тому й отримав позивний «Професор», - каже офіцер.

Військовий розповів, що 24 лютого 2022 року прийшов у Волинський прикордонний загін. Наступного дня потрапив у село Піща, що на кордоні з білоруссю. Через місяців 4 – 5 нашого співрозмовника перевели у відділ соціально-гуманітарного забезпечення. Потім формувалася прикордонна комендатура швидкого реагування.

«Я чесно скажу, що то є моє, бо я люблю бути з людьми. Це найкращий варіант, але він водночас, напевно, й найскладніший. Саме головне – це з ними жити і щоб вони бачили, що ти з ними живеш, що ти разом з ними», - ділиться Професор.

Не зважаючи на свій вік – 56 років, Сергій Сергійович на рівні з іншими виконує бойові завдання, облаштовує укриття, готує свій окоп, який називає «келією», створює в ньому умови для проживання, адже доведеться там знаходитися не один місяць.

«Чим швидше треба залізти в землю. Чим більше вкопаєшся, тим більше шансів, як то кажуть, бути більш натурально живим – зауважує Сергій Сергійович. – Це вже і Авдіївка показала, усі ці вовчі нори… До цього потрібно ставитися дуже серйозно».

«За свій вік у мене вже це третя революція і другий раз я вже на війні. Перша моя революція – я був учасником студентської голодовки 1990 року, я тоді був студентом. Друга – це була «помаранчева революція». Третя революція – це «Майдан гідності», - розповідає офіцер.

Сергій Сергійович родом з Волині, з-під Берестечка. Був Головою Горохівської райдержадміністрації, що на Волині, обіймав посаду Директора департаменту культури Луцької міської ради. Викладав історію України в Луцькому національному технічному університеті, брав інтерв’ю у Леоніда Кравчука, Президента України (1991р.-1994р.).

«Читав історію України та історію філософії і в духовній семінарії, потім вона вже стала Волинською православною богословською академією», - говорить він.

Тривалий час Сергій Сергійович досліджує історію українсько-польських відносин, займається наукою, польовими дослідженнями, історією церкви тощо.

«Мій рід має герб. Я як історик досліджував свій родовід. Ми походимо з роду воїнів. Мої предки брали участь в Грюнвальдській битві (1410 рік, відбулася на території, яка належала Тевтонському ордену, поблизу с. Грюнвальд (нині Ольштинське воєводство, Польща) між рицарями-хрестоносцями та об’єднаними збройними силами Корони Польської і Великого князівства Литовського)», - розповідає прикордонник. - Рід Годлевських в досконалості розумівся в коханні і у війні», - жартує.

Сергій Годлевський постійно возить з собою подаровану ікону, яка його оберігає. А ще, коли знаходиться трохи вільного часу, читає для бійців-прикордонників лекції.

«Розповідаю хлопцям історію. Вони приходять після служби, стомлені, але слухають. І саме головне те, що я знаходжу підтримку, вони задають різні запитання. Вони всі є патріотами. Якщо вони вдягнули форму і знаходяться у війську, знаходяться тут – це має величезну мотивацію. Але цю мотивацію постійно треба підтримувати – каже історик краєзнавець. – Коли ти їм розказуєш історію української повстанської армії, в яких вони боролися в умовах, що їм довелося перенести й те, що є на сьогодні, звичайно, що нашим попередникам було набагато складніше. Коли дивишся на українських січових стрільців, які помирали, які хворіли на тиф, не мали ніякої допомоги, це було набагато складніше.

Звичайно, що ми говоримо й про допомогу європейських партнерів, світових партнерів. Це все цінно, це все потрібно, але усе-таки, якби там не було, але ми сьогодні поїмо і ми маємо заправлені наші «машиновані кріси», тобто автомати. Звичайно, що цьому немає досконалості і кінця, але щось та й є.

Читайте також:

• Від інструктора до командира танкового взводу: історія військового Ореста з 100-ї бригади
• «Так, я баптист, так, я воюю, так, я вбивав», – історія 28-річного військового з Волині Миколи Мурмиля