«Так, я баптист, так, я воюю, так, я вбивав», – історія 28-річного військового з Волині Миколи Мурмиля

«Так, я баптист, так, я воюю, так, я вбивав», – з посмішкою розповідає про себе Микола Мурмиль. Він легко говорить на ті теми, які для багатьох табуйовані. Погляд – консервативний, втім цінності свої готовий відстоювати та обґрунтовувати, - пише про воїна Галицький Кореспондент.

Баптист – це не лише позивний. Це його віра. Микола – з Волині, із села Хренів, що входить у Нововолинську громаду. До війни працював на вугільній шахті. Був гірничим майстром на підготовчій дільниці, яка спеціалізується на вибухових роботах. Саме цим і займається уже третій рік на війні – вибухотехнікою.

Заробити на весілля

За 10 днів до війни Микола поїхав у Чехію на заробітки. Хотів заробити гроші на весілля. Війни не чекав, хоч бачив, як військові ганяли танки на тралах, але все одно не вірив. Багато спілкувався з волонтерами, які їздили на схід з 2014 року, але й вони не вірили. Припускає, пропаганда добре спрацювала. А коли питав атовців, то казали, що щось таки буде, хоч не знали що саме і коли.

На роботі мав багато місяців відпустки, якою не скористався, тож вирішив їхати закордон. Спершу на два місяці. Далі, якби усе йшло за планом, то хотів продовжити відпустку. Але не судилося. Додому повертався уже на третій день війни.

На кордоні бачив кілометрові черги біженців. Люди втікали пішки. Черга на кілометрів 10. Не розумів, чому люди втікають, якщо треба захищатися. Здивувалися йому й прикордонники. Мало було охочих повертатися.

Біблійний принцип

«Я – пацифіст, – розповідає Баптист. – Навіть досі. Хоч беру зброю в руки, бо життя склалося так, що довелося. Воювати – це погано, я розумію, але заспокоюю себе, що не ми прийшли до них, а вони – до нас. Також важливо розуміти, що я користуюся біблійним принципом: хто душу віддасть за друзів своїх, то нема більшої любові. Це слова Ісуса Христа».

Як наголошує Микола, він виконує біблійний принцип. А свою релігію добре розуміє. Адже закінчив семінарію у Києві. Пішов туди, аби розібратися, у що він вірить. Ці знання Миколі згодилися й на війні. Коли хлопці хочуть поговорити про Бога, то він радо розповідає чи вислуховує. Хтось просить помолитися за нього – Баптист ніколи не відмовляє. У семінарії пройшов курс «душеопіки», тож вміє відповідати на запитання людей про Бога.

«В армії невіруючих нема, – переконаний Микола. – Є агностики і ті, які кажуть, шо не ходять до церкви, бо погано відгукуються про православних Московського Патріархату. Багато хто вважає, що вони показали християнство з поганого боку, що відкинуло бажання ходити в церкву».

Розповідає, що так повелося ще з часів АТО, коли росіяни заходять на нашу територію, то для них важливо знищувати протестантські церкви. Все тому, що в Росії баптизм в поганому світлі подається, адже вони багато виступають проти війни. Чимало пасторів у Росії є етнічними українцями, тож вони виїжджали як закордон після вторгнення, так і залишалися, але критикували війну. Як наслідок, на них влаштували гоніння.

«Наприклад, на Харківщині у Балаклії, теж є дім молитви. Одного пастора кацапи замордували до смерті», – зітхає він. І додає: «Баптизм – це не агресивна релігія, вони не нав’язують цінності. Це стара протестантська течія, яка в Україні злилася з іншими. Втім Росії невигідно показувати, що в Україні є велика культура зі своїми великими громадами».

Бог – у серці

Микола Мурмиль намагається не привертати до себе уваги. Однак і не приховує своєї віри, про що каже його позивний – Баптист. Вигадав випадково. Всі навколо вигадували героїчні позивні, а в Миколи не було. Аж тут якраз треба було йти на позицію. Миколою він залишатися більше не міг – там надто багато таких імен. Так, боєць спершу хотів бути Штундою (застаріла, історична, народна назва руху протестантів – Авт.), але побратими не оцінили і самі наполягли, щоб він став Баптистом.

«Ми не використовуємо ікони, як їх використовують інші християни, – ділиться Баптист. – Так, це красиво, але ми не обожествляємо статуетки. Хрестик – це не оберіг, це прикраса для нас. У нас нема містичного ставлення до цих речей. Бог – у серці».

Нині, коли Микола приїжджає додому, то часто чує від віруючих друзів питання чи вбивав. Так, вбивав, чесно зізнається Баптист, а чим же він на війні займається? Інша справа, що вбивав не очі в очі, а через міни. Адже військовий – сапер.

Працює на позиціях

За ці 2,5 роки Микола був і в піхоті, і в охороні. Сьогодні він – командир взводу інженерних загороджень. Каже, що посада дозволяє уже не ходити на позиції. Але його принципи лідера кажуть – якщо хлопці йдуть, то він з ними теж іде. Правда, не завжди. Раніше були вилазки ДРГ (диверсійно-розвідувальна група – Авт.), коли вони заходили в тил ворога, то Микола ходив теж.

А зараз більше працюють на позиціях, тоді Баптист теж йде з ними у перших рядах. Не йде лише, коли розуміє, що впораються без нього. Хоч коли залишається в безпеці, то переживає до того часу, поки хлопці все не зроблять і не повернуться із завдання.

Робота, зізнається, складна. Десь треба зняти міни, а десь – знешкодити, адже не всі легко знімаються. Треба охайно підходити до роботи. Бо в поспіху різне буває. Іноді працюють разом із ДСНС.

«Ми не маємо права розміновувати, це робить ДСНС, яка потім складає акти про розмінування. А ми ж можемо розмінувати територію лише для себе, якщо вона потрібна для нашої роботи», – пояснює Микола.

Слухняна дівчина

Весілля, на яке він тоді хотів заробити грошей, так і не відбулося. Почалася війна, і Микола налаштував як себе, так і дівчину, що одружаться після війни. Так, вони чекають уже третій рік. Дівчина слухається. Військовий не заперечує, що слухняність її пов’язана із релігією.

Микола з родини баптистів, а от наречена – ні. Часто буває, що дівчина приходить у церкву заради хлопця. Але не в їхньому випадку. Вона сама прийшла до баптизму у підлітковому віці. Після того, як поїхала у дитячий табір із баптистами. Так, почала ходити на зібрання. А хрестяться у них й так у дорослому віці, як це робили Ісус Христос та Іван Хреститель. Хлопець помітив свою пару в сусідньому селі, куди приїжджав, аби допомогти у недільній школі. Запропонував їй зустрічатися, а згодом запланував весілля.

«У нас перед одруженням мають відбутися заручини. Коли з’їжджаються дві сім’ї й два різні пастори. А потім має минути кілька місяців, і аж тоді весілля. У моєму випадку це трохи тяжко з часом. Але думаю, що все ж таки визначуся та одружуся. Надто ми довго чекаємо на весілля», – ділиться воїн.

Каже, психологічно легше чекати, бо в них принцип – чистота до весілля. Так, каже, оскільки інтимних моментів між ними не було, то й легше чекати.

Захищати слабших

«Ми – не герої, ми – звичайні люди. Не вважаю себе героєм, я зробив те, що мав зробити кожен. Всі, крім жінок. Як на мене, є обов’язки чоловіків, а є – жінок. Наприклад, у шахті жінки не працюють, і на металургійному заводі теж. Війна не для жінок і не для дітей. Але, на жаль, жінкам доводиться брати зброю у руки. Хоч коли я дивлюся на жінок, які воюють, мені соромно за чоловіків, які перепливають Тису. І ти згадуєш, як у школі чоловіки святкували День захисника і нас вчили захищати. Наче всіх однаково вчили, але чомусь хтось цього досі не розуміє», – каже Микола.

Він переконаний, що чоловіки мають захищати «слабку стать». Він не вважає ці слова образливими для жінок, хоч і визнає, що в Христі усі рівні.

«Біблія дає свободу мислення і свободу думки, але вона нам каже, як чоловік має поводитися, а як – жінка, і чому, – говорить Баптист. – Адже різні характери і різні можливості, як фізичні, так і моральні. Жінка зазвичай дивиться по-одному, а чоловік по-іншому. Хоч я розумію, що бувають винятки з правил. Чоловік може бути більш жіночим, а жінка – амазонкою».

Читайте також:

• «Хочу зіграти DJ-сет для друзів й побратимів»: у волинській бригаді служить 24-річний діджей
• Історія воїна з Волині, який захищає Батьківщину з 20-річного віку
• Працював далекобійником, а тепер - військовий: полковник поліції з Волині розповів, чому пішов служити в ЗСУ