«Розстріляне весілля» на Волині: як загинули 25 невинних людей

Про трагедію, що забрала 25 життів, розповів Євген Постригач.

Передісторія трагедії почалася з намагання вберегти від біди молодого хлопця Фокія, сина місцевої вдови Ганни. Її старшу доньку вже вивезли на примусові роботи до Німеччини і щоб уникнути такої ж долі для сина, було вирішено одружити його, адже одружених не забирали. Обраницею стала сусідка Гликерія Пашкуда. Недовго прозустрічавшись, вирішили одружитися.

11 лютого – день, який молодята обрали для вінчання, а 12 лютого – для святкування весілля. Цікавим є те, що у цей день припадало церковне свято - Трьох Святих, тому місцевий священик довго не погоджувався вінчати молодих, адже це суперечить установленим церковним канонам. Та все ж згодився і повінчав молодих. Із вуст жителів села, які пригадують деталі  із цієї історії своїх покійних родичів, можна почути:

«Тоді все складалося якось не так. Весілля мало б бути перенесене із ряду причин. Щось ніби протестувало проти його проведення. Навіть у день, коли їхали до молодої на підводах, в останньої раптом відлетіло колесо і покотилося назад до хати молодого».

А хліб, який мати пекла, щоб взяти з собою на весілля, теж ніяк не вдався… 12 лютого проходило святкування весілля в хаті Пашкуди Ілларіона - батька нареченої. Серед гостей від родини молодого опинився невідомий червоноармієць. Причини присутності його на весіллі, на жаль, ніхто вже пригадати не може.

Про подальший хід подій є декілька тверджень, однак так чи інакше автомат «гостя» якимось чином опинився в руках молодих хлопців, що були на весіллі. Поблизу хати вони відкрили стрілянину по встановленій мішені. Постріли почули німці та поліцаї Заболоттівської районної окупаційної управи, котрі пиячили неподалік, у сусідньому урочищі Душево. Не зволікаючи, вони примчали до місця весілля.

За спогадами А.С.Ковбак (1936 р. н.), серед поліцаїв німців не було, як не було серед них і поліцаїв-поляків. Це були лише поліцаї-українці. Отримавши інформацію, що на весіллі повно партизанів, поліцаї повернулися в Заболоття, доозброїлися кулеметами й лише по тому наблизилися до місця весілля. Від того моменту на хуторі Заполона сталася справжня трагедія, згадуючи про яку, у нащадків загиблих і нині згортається серце.

- «Німці! Німці!» - закричали гості, побачивши поліцаїв. Уже добряче сп'янілий червоноармієць крадькома забіг на подвір’я, забрав у хлопчаків свій автомат, випустив із нього кулю в бік ворога, а сам утік до лісу.

Поліцаї відкрили вогонь у відповідь... Крик, лемент, дитячий плач… Люди кинулись навсібіч. Хоч вони ховалися у різних місцях: хтось заховався в хаті, хтось - під лавкою, хтось - за піччю, однак й там їх наздоганяли кулі.

Місцевий поліцай Кирило Зварич, зайшовши до хати, упритул розстрілював своїх же земляків... Г.І.Пашкуда, брат молодої, якому вдалося врятуватися, пізніше згадував, що непоправною помилкою було піти до будинку, адже його підпалили. Хто встиг вискочити з хати до того моменту - той врятувався, хто залишився – згоріли. Молодята, на жаль, згоріли у будинку.

Врятуватися вдалося лише тим, хто був надворі і втік до лісу, прикриваючись димом від запаленої хати. Як згадує А. К. Бідзюра (нині вже покійний), після описаних подій цей «гість» - червоноармієць приблукав на «Бадзьове» і змусив батька Адама Корниловича везти його вглиб лісу, щоб десь зустріти червоних партизанів. 

На одному спостережному посту партизани його все-таки забрали й більше про нього досі нічого не відомо.

«Батько, - розповідає А.К.Бідзюра, - трохи поспілкувавшись у дорозі з цим незнайомцем, зробив висновок, що це був солдат-кадровик, росіянин, бо розмовляв тільки російською і з російським акцентом».

Убитих ховали на кладовищі наступного дня, 13 лютого. Щоб не ображати пам’ять померлих, від яких на згарищі хати залишилися лише шматочки одягу чи взуття, викопали величезну яму, зсунули туди рештки хати, перемішані з людськими кістками, й насипали братську могилу.

Батька молодої (Іларіона Потаповича Пашкуду) і його доньку (наречену Гликерію) поховали в одній могилі, нареченого Фоку Сеха - в окремій могилі. Невдовзі на цьому місці встановили пам’ятник, а в 2010 році його було повністю оновлено.

Ця страшна трагедія забрала життя близько 25 людей, серед яких була моя прапрабабуся. На щастя, її рідній сестрі, Стецюк Катерині, вдалося врятуватися.

Установити кількість усіх жертв розстріляного весілля немає можливості, оскільки загиблі родичі могли бути захоронені на кладовищах у сусідніх селах. У 1987 році ці події відтворили у фільмі «Горіла сосна палала». Історія, що перетворила день радості на день скорботи, залишається живою в серцях наступних поколінь.

Читайте також:

• У квітні розпочнуться роботи з ексгумації тіл жертв Волинської трагедії
• Народні пісні – не лише історія: як у Луцьку діти опановують автентичний спів