«Серйозно готувалися зустрічати ворогів»: директор луцького ліцею - про дистанційку, укриття, війну та поїздку на передову

З початку повномасштабної війни, крім планових навчань, чого тут лише не було - військова підготовка, «хакерський» центр кібервійськ у кабінеті директора та волонтерська спільнота, яка уже придбала дороговартісний  безпілотник військовим.

- Романе Вікторовичу, ви наразі, мабуть, один з наймолодших директорів. Чи вдалося вам зламати стереотип того «суворого директора», яким лякають учнів?

- Дехто з моїх уже досвідчених колег ставали директорами й у молодшому віці, а я - у 36. Так що, можливо, я й наймолодший наразі у місті керівник школи. Стосовно учнів, то я наголошую, що мною не треба лякати дітей, є закони й методи, до яких я ставлюся серйозно і відповідально, але в цілому 15 років працював вчителем, щороку їздив в дитячий табір «Ровесник» і навколо мене завжди були діти.

Вони знають, що я не злий, і можу пожартувати. А загалом я абсолютно нормальний сучасний директор.

«Наші діти в укритті знають свої місця на випадок тривоги»

- Цьогоріч повномасштабна війна внесла значні корективи, зокрема, й у шкільне життя. Як діти реагують на тривоги та чим займаються в укритті. І загалом, яке воно у вас?

- Наразі школярі, а їх у нас 1080, навчаються в чотири зміни, дві - в школі, інші - дистанційно, а через тиждень міняються. До укриття, в якому одночасно може перебувати близько 270 учнів, можна спуститися трьома входами, аби не створювати тисняви. Загалом я розробив план розсадки учнів, розрахував лавочки відповідно до кількості дітей аби всі були на своїх місцях. А першого вересня оголошували навчальну тривогу й особисто водив кожен клас в укриття і показував їхні місця.

Також тут розмалювали стіни, одну - художник, а іншу - самі діти з вчителькою. Загалом якби не війна, то у цьому приміщенні був би тренажерний зал, який ми почали облаштовувати ще у січні.

Для укриття ми запаслися водою. А у вільній кімнаті з перших днів вересня організували харчування для дітей. Деколи тривога випадає на час обіду, деколи вона буває тривалою, а діти не мають сидіти голодними. Вони сприймають це як своєрідну пригоду, і кухарі кажуть, що їдять краще ніж у їдальні. Був випадок, коли один з класів не встиг поїсти в укритті через відбій тривоги, то вони навіть розчаровані були, що доведеться йти в їдальню.

Також задумався над тим, що можливо нам потрібен генератор. Раніше вважав, що такі речі потрібніші на передовій, а тут можна обійтися без нього, але враховуючи останні події, варто про це подумати. Уже є пропозиція на поєднання бензинового генератора і газового обігрівача. Але якщо буде затяжна тривога й у школі зникне світло, то батьки швидше за все заберуть дітей.

- Чи є батьки, які бояться відпускати дітей до школи?

- Звичайно, що є такі. Але це неправильний підхід, бо переконаний, що частина дітей, які навчаються вдома, не ходять в укриття, а натомість усі діти, які перебувають у школі, без виключення спускаються. Крім того, усі класи перевіряє черговий. Також шкільне укриття є надійнішим, ніж будь-який підвал у будинку. Зокрема, у нас воно знаходиться нижче рівня землі й має чотири виходи, один з них - тунель, що в парк. 

- Чи дозволено батькам забирати дітей зі школи під час повітряної тривоги?

- Раніше на конференції батьки та вчителі прийняли рішення, що у разі закінчення уроків під час тривоги вони мають право забирати дітей через запасні виходи зі шкільного укриття. Крім того, після уроків ми не можемо заборонити жителям міста заходити в наше укриття. 

«Серед дітей-переселенців є навіть учні з самопроголошених республік»

- Скільки ваших учнів виїхало за кордон та чи навчаються у вас переселенці?

- На початок вересня близько 70 учнів нашої школи перебували ще за кордоном, а на сьогодні їх - 43. Багато дітей повернулося після 1 вересня. Але загалом відтік відбувся, хоч він і непомітний.

На сьогодні у нас навчається 29 дітей-переселенців з різних областей України. Навіть є з самопроголошених республік «ЛНР/ДНР», які через Росію і Білорусь виїжджали зі своїх регіонів. І в особовій справі дитини стоїть ще радянський герб, серп, молот і тому подібне.

Загалом минулоріч школярів-переселенців було лише 13, з яких четверо - випускники з Маріуполя. Вони навчалися дистанційно, бо переважно виїхали за кордон. І ось одна з них приїхала з Польщі до Луцька, аби отримати медаль.

- Серед них є російськомовні?

- Діти легко переходять на українську мову, навіть якщо в житті спілкуються російською. Загалом складно повністю перейти на суто українську, особливо якщо дитина до 9-го класу навчалася в російськомовній школі. Проте деякі на уроках спілкуються літературною українською, подекуди краще, ніж ми. Але однозначно під час занять ми вимагаємо лише українську мову. 

«Деякі діти часто халтурять під час дистанційного навчання»

- Чи впливає дистанційне навчання на якість та засвоєння знань?

- Безумовно. Але це вимушений крок, і це не є повноцінною заміною очного навчання. Крім того, воно позбавляє дітей соціалізації. По-друге, якщо учень совісний, відвідує уроки, виконує завдання і буде вчитися за будь-яких умов, то матиме результат. Так же і в протилежному випадку, є діти, які складно піддаються навчанню. Але навчання основної маси школярів залежить від обставин: є контроль вчителя чи батьків, вони вчаться, немає - не вчаться. І переважно обирають легший шлях, і реально халтурять. Вони можуть дистанційно включити камеру і займатися своїми справами.

Є й вчителі, які не викладаються на максимум прикриваючись санітарними нормами чи ще чимось. Але у своїх педагогах я впевнений. Хоча раніше й бували випадки, коли отримували догани за те, що не проводили уроки чи переносили їх.

Війна наклала свій відбиток на навчання, і окремі заняття винесли на асинхронне навчання, коли вчитель просто надсилає дітям завдання. Це пов'язано зі збільшенням часу на перезмінку, адже якщо минулоріч вона проходила за 15 хвилин, то цьогоріч ми продовжили її до години, аби діти різних змін не скупчувалися у коридорах, тим більше під час тривог. Загалом батьки та вчителі знають, що дитину потрібно відправляти до школи не раніше, ніж за пів години до початку уроків знову ж таки задля безпеки.

Неочікувано спілкування перервала мелодія з колонок в укритті.

- Це новий сигнал, який повідомляє про перерву. Ми ще 1 лютого його замінили. Загалом у нас 63 колонки розміщені у всіх приміщеннях школи. Проте на урок звучить класичний дзвінок, а ось перерву вирішили оголошувати мелодійним сигналом. Крім того, щоранку у нас - хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії Росії проти України й звучить Гімн.

- Під час дистанційного навчання виникає додаткове навантаження на батьків. Ваша думка з цього приводу?

- Звичайно, що батькам першокласників важко, бо діти ще не настільки самостійні, а уже другокласникам трохи легше, бо діти в техніці подекуди краще розбираються, ніж старші. Але, якщо батьки не проконтролюють навчання, то дитина буде халтурити, пропускати уроки. Водночас є зауваження до деяких батьків стосовно безвідповідального ставлення до навчання дітей. У деяких буває таке, що на фоні щось брязкає чи хтось голосно розмовляє. Тобто, дистанційне навчання - це додаткова робота для батьків, але потрібно намагатися хоча б не створювати перешкод дітям у цьому.

«Я проти мобільних телефонів у школі, але зараз це - не на часі»

- Як ви ставитеся до використання учнями мобільних телефонів на уроках, чи потрібно їх забороняти?

-  Питання заборони телефонів на уроках я неодноразово раніше хотів підняти, навіть на рівні міста. Але не було тих, хто взяв би на себе таку відповідальність, мовляв, це приватна власність. Проте європейська практика забороняє учням користуватися телефонами.

Діти на перерві не мають сидіти в телефонах, а вийти з класу, бігати і відпочивати між уроками. У цьому я їх ніколи не зупиняю, лише попереджаю, аби не падали. Натомість вони між уроками беруть телефони і отримують дешеві емоції й високу концентрацію уваги. А в результаті - дитина на уроці втомлена. Тому особисто я проти телефонів і на уроці, і на перерві.

Раніше, за згодою батьків, діти одного з наших класів весь семестр навчалися без телефонів, або ж їм давали звичайні кнопкові. І це мало позитивні відгуки, зокрема, і серед дітей. Бо коли заборона діє на всіх, то вони нормально до цього ставляться. Але на сьогодні ми це питання полишили, хоча на батьківській конференції наголошували, аби попереджували дітей, що під час уроків не можна використовувати телефони. 

А загалом батьки знають розклад і мають телефон керівника, якщо є потреба забрати дитину раніше зі школи. Але зараз це питання не на часі, бо усі хвилюються.

- Чи здають батьки й досі гроші на ремонти шкіл, класів і тому подібне?

- В кожному класі є батьківський фонд. Його ініціатором є самі батьки, і деколи вони збирають кошти, аби, наприклад, сходити разом на піцу, привітати іменинників або ж вчителів. Переконаний на 90%, що вчитель не каже сам: «У мене завтра свято,  принесіть мені подарунок». Переважно тут спрацьовує конкуренція, коли один клас вітає, й інші теж долучаються. Даний факт є, але якщо цей фонд використовує батьківські кошти на якісь свята, то - без проблем. Хоча з нагоди Дня вчителя я просив батьків, аби вони замість подарунків педагогам передали гроші на безпілотник для військових. 

Зокрема, голова шкільного батьківського комітету школи перед Днем вчителя уже їхала купувати подарунки, і після мого повідомлення кинула ці кошти у скриньку фонду «Благодійні крила», яка знахоиться у нашій школі. Інша мама телефоном казала, що купила каву і шоколадки вчителям. То ми їх передали військовим на передову. 

Загалом наявність такого фонду не показує, що міська влада чи держава не може закрити якісь потреби по школі. Вони це роблять на 99%. Лишаються маленькі дрібнички, які перекриваються батьками. Загалом допомога така важлива, але без неї школа не пропаде.

Російська література у школі та повітряна тривога

- Чи є у школі російськомовна література, і загалом, яке ваше ставлення до неї?

- Я досі ще з шкільної програми пам'ятаю багато російських віршів. І тоді нічого поганого в цьому не бачив, але з початком війни у 2014 році я перекреслив для себе все російське. Якщо навіть і можна вивчати якусь російську класику, то лише українською мовою.

Ще два роки тому у нас вийшов наказ про списання усієї російськомовної літератури з бібліотеки. Цей процес триває, адже є певне державне обмеження на її списання по кількості у місяць. Крім підручників у нас на балансі є понад 20 тисяч російських художніх книг. Їх уже давно ніхто не читає. Загалом немає чого шкодувати російську літературу, навіть у багатьох класичних художніх творах українця висвітлюють у негативному світлі.

Нашу розмову перериває сигнал повітряної тривоги.

За декілька хвилин діти з вчителями спускаються в укриття та займають свої місця. Це - молодші класи, учні граються, співають і просто спілкуються. А в окреме приміщення укриття для них кухарі заносять обіди.

А ми підіймаємося у кабінет директора, де свого часу був своєрідний «хакерський» центр. 

«Ми серйозно готувалися зустрічати москалів та білорусів»

- З перших днів після повномасштабного вторгнення я зібрав чоловіків, які працюють у школі, аби вирішити, що робити далі. Пізніше до нас доєдналися мої однокласники, батьки школярів. Загалом зібралося близько 25 людей. І ми розпочали зі стрільб у нашому тирі, далі - медична та військова підготовки, коктейлі Молотова, їздили на полігони. Крім того, кожен з нас мав свою роботу, але у разі наступу, ми не розгубилися б.

Загалом ми серйозно готувалися зустрічати москалів та білорусів з березня по травень. А сьогодні у Луцьку, та й в країні, все трохи організувалися, там - тероборона, там - ЗСУ, але наприкінці березня був такий собі «бардак».

Зараз ми готуємо тир, що знаходиться на території школи, аби діти там могли повноцінно пройти весь курс «Захист України» (колишня допризовна підготовка юнаків. - авт.) на новому рівні. Я виступаю за те, аби в школах була серйозніша підготовка дітей, аби вони мали уявлення, що це таке. 

- Ви згадували, що працювали на «кіберармію». Розкажіть про це детальніше.

- До 14 березня, поки було дистанційне навчання, я працював з «кіберармією України» і організував у своєму кабінеті такий собі «хакерський» центр. Тоді була думка, що росіяни не знають, що нас бомблять, обстрілюють, і це не «спецоперація».

Тут стояло 26 ноутбуків, які день і ніч «досили» (атакували. - авт.) російські сайти та сервіси. У нас інтернет безкоштовний, бо тут своєрідна підстанція, яку нам облаштував сам провайдер.

Починав зі свого ноута, потім приніс ще дружини, а потім попросив колег принести свої. Після відновлення навчання ноутбуки я повернув вчителям. Але тоді уже відбулося певне переосмислення подій, росіяни бачили, що у нас відбувається, а толку - нуль. Я розчарувався у російському суспільстві, яке виявилося таким же, як і його влада.

Про волонтерство, купівлю дрона та поїздку на передову

- Коли ви розпочали волонтерську діяльність у школі?

- Насправді вчителі у всіх школах міста уже тривалий час займаються волонтерством, хто чим може. Особисто я підштовхнув до цього наших батьків та вчителів уже після «кібервійська» та військової підготовки. Побачили, що пік волонтерства трішки спадає, і вирішили уже серйозніше цим зайнятися десь у серпні-вересні. Створили декілька локацій для збору одягу, їжі та дитячих іграшок переселенцям.

Пізніше побачив, що благодійний фонд «Надійні крила» уже місяць не може зібрати гроші на дрон. І на нараді мої заступники запронували допомогти їм. Ось так і розпочався збір, і перші кошти у скриньці були замість подарунків вчителям.

А далі якось пішло: хтось приніс 100 гривень, а хтось 1000. Аби зібрати гроші діти самостійно вирішили продавали насіння квітів, яблука. Дехто приносив власні заощадження. Загалом цій групі школярів вдалося назбирати 16 тисяч гривень. Також усі бажаючі могли перерахувати кошти на рахунок фонду. І за зібрані гроші ми уже придбали один дрон, а зараз збираємо на другий. Наразі уже є ще близько 20 тисяч.

- Як ви наважилися їхати на передову і для чого це вам потрібно було?

- До хлопців ми поїхали з одним із засновників цього фонду, адже ходило багато чуток про те, що допомога військовим частково може не доїжджати. Тому ми вирішили зробити гравіювання на придбаних дронах з зазначенням фонду та ліцеіїв. І вирішили завезти їх самостійно на передову. 

Ми приїхали на першу лінію фонту автівкою повністю завантаженою різноманітними продуктами, і зі всього на двох локаціях хлопці взяли лише каву, печиво, шоколад, волинський хліб і сало. А продукти, які лишилися, роздали на блокпостах у Харківській та Донецькій областях. Проте ми говоримо лише про ті позиції, де ми були. В інших ситуація може різнитися.

«В майбутньому школи потрібно максимально українізувати»

- Якою ви бачите шкільну освіту після перемоги?

- На дивлячись на українізацію шкіл, на сході країни багато предметів викладалися російською мовою. Зокрема, про це часто розповідають наші переселенці. Хоча й вчителі там володіють українською мовою, але їм так простіше. І на це ніхто не звертав увагу. А зараз нам потрібно першочергово зробити усі школи дійсно україномовними, а не лише на папері, зменшити кількість російських письменників. Також потрібно посилити патріотичне виховання, яке доволі високе на заході України, але навіть не у всіх луцьких школах є хвилина мовчання чи лунає Гімн.  

Загалом нас чекає довготривалий процес у сфері освіти, і якщо говорити про війну, то освітянська галузь - це повноцінний фронт. Наразі ми цього ще не усвідомлюємо, бо у нас йде активна фаза бойових дій. Уявімо, що через рік ми звільняємо Україну, тобто діти на окупованих територіях підуть уже в 10-й клас. А далі буде дуже тривала боротьба за їхнє майбутнє, зокрема, з тими вчителями, які де-юре писатимуть про українську школу, але й надалі викладатимуть російською.

Текст: Юлія АНТОНЮК

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ