Юний пасічник з Волині: як 15-річний Максим знайшов розраду в бджільництві та став опорою для родини

Максим Гришко — дев'ятикласник із села Радовичі Ковельського району, що на Волині. Поки однолітки відпочивають чи грають у комп’ютерні ігри, він опікується десятьма бджолиними сім’ями, доглядає за худобою та самотужки виготовляє вулики.

У інтерв’ю із журналістами ВСН Максим розповів, як за три роки пройшов шлях від помічника до самостійного пасічника та як доглядає за великим господарством, поки його дядько служить у ЗСУ.

— Максиме, з чого почалося твоє захоплення бджолами і хто тебе навчав?

— Бджолами цікавився змалку. З 12 років допомагав дядькові: качав мед, вчився доглядати за вуликами. Мої вчителі — це брати моєї мами, дядько Андрій та дядько Жора. Вони займаються цим усе життя і навчили мене всіх секретів. Коли у 2024 році дядько Андрій пішов воювати, наша пасіка повністю лягла на мої плечі.

З 12 років біля вуликів: як дев'ятикласник з Волині став господарем пасіки

— Що саме ти вже вмієш робити як пасічник? Яку роботу виконуєш самостійно?

— Роботи вистачає не лише біля бджіл. Я сам збиваю рамки, натягую дріт, натоплюю віск. Потрібно знати, як правильно підготувати гнізда, щоб бджоли перезимували, як обробляти їх від кліща та хвороб. Треба бути уважним до кожної дрібниці, щоб бджоли були здоровими. А якщо раптом щось треба спитати, то дзвоню до дядьків.

— На твоїй пасіці трапляються незвичайні вулики. З чого ти їх робиш?

— Це вулики з очерету. Спочатку їх почав робити мій дядько Андрій, пізніше я йому допомагав, дізнався, як вони робляться, і почав сам їх виготовляти. Нині в мене є більше 10 таких вуликів. Я робив їх взимку, коли не було багато роботи по господарству. Поки готові лише корпуси та стінки, але ще трохи і дороблю вже повністю.

— Як ти ладнаєш із бджолами? Чи не боїшся укусів?

— Я їх добре розумію. Знаю, як допомогти сім’ї, якщо щось не так, розбираюся в продуктах бджолиного походження: мед, прополіс, маточне молочко, перга і так далі. Якщо знати, як з ними поводитися, то вони не агресивні. Ходжу на пасіку в костюмі, але без рукавиць. Бджоли по руках можуть лазити і не кусають, бо знають мене вже.

Хоча інколи можу й «меду отримати». Без кількох укусів за сезон не обходиться, це звична справа. Пасічники часто жартують, що так вони дають порцію здоров'я.

— Як виглядає твій звичайний день? Крім пасіки, маєш ще обов'язки?

— Я живу з мамою та молодшим братом, ми тримаємо господарство, не велике, але яке вже є. Крім бджіл, доглядаю свиней, допомагаю тітці з конем. Роботи багато, але я звик. За можливості завжди йду на пасіку — це для мене особливе місце. Гляну, що там мої бджоли, чи не роїться вулик, чи немає шкідників та як носять мед.

— Чи важко поєднувати навчання у школі з таким об'ємом роботи по дому та доглядом за бджолами?

— Буває непросто, бо після уроків треба і на господарстві впоратися, і бджолам час приділити. Але я вже звик до такого ритму. Звісно, я не все роблю сам — по господарству ми працюємо разом із сім'єю. А от до бджіл переважно ходжу сам - це моя основна відповідальність. Проте зараз уже розпочинається сезон роїння, тому без допомоги ніяк. Коли я не вдома, мама чи брат постійно наглядають за пасікою, щоб не проґавити момент, якщо бджоли надумають вилітати.

— Які твої подальші плани та про що мрієш як пасічник?

— Хочу узаконити своє захоплення. Я мрію про власну велику пасіку, щоб було вуликів хоча б 50, тому вирішив зробити все правильно і за законом уже зараз. А взагалі це мені дядько Жора порадив, тому я вирішив його послухати.

— Чим для тебе є пасіка?

— Це моя основна розрада. Мені подобається займатися цією справою, бачити результат і знати, що я можу самостійно доглядати за бджолами та розвивати пасіку далі. Це дивовижні комахи, які виробляють справді багато корисних продуктів.

А ще вони дуже важливі для природи, адже без них нічого не буде рости й цвісти. Тому бджіл треба берегти й любити — вони віддають нам набагато більше, ніж ми їм.