Як «Фінський Джміль» через волинських друзів став ворогом Кремля та волонтером для ЗСУ

У інтрев’ю із журналістами ВСН Андрій розповів про волонтерські будні, погрози від росіян та враження від волинського спокою.

— Розкажіть трішки про себе. Де Ви народилися та чим займаєтесь у Фінляндії?

— Народився я в Карелії, у місті Петрозаводськ. У Фінляндію переїхав із сім’єю у 2009 році. В Росії я працював тележурналістом. У Фінляндії життя склалося інакше: я працював кухарем, пізніше отримав права на автобуси та вантажівки. Зараз я водій. Власне, ця професія і допомагає мені привозити машини в Україну. Маю родину, двох доньок — звичайне життя.

— У який момент Ви зрозуміли, що не можете стояти осторонь і почали допомагати Україні?

— Одразу, в лютому 2022. Спершу ми навіть не знали, що робити. У моєму місті Йоенсуу вже на другий день війни на площу вийшло багато людей на підтримку України. Наша знайома лікарка, українка з Нововолинська, сказала, що збирають ліки та памперси. Ми з жінкою все купили й відправили. Потім приймали в себе вдома дві родини з України — із Херсона та Новолинська. Вони жили у нас місяці чотири, поки держава не надала їм житло.

— А як почалися поїздки в Україну?

— Був такий фінський волонтер Хану, він організовував рейси: забирав людей із Польщі до Фінляндії. Я їздив із ним як перекладач та помічник. А на третій раз він знайшов позашляховик, який треба було гнати у Львів. Там я познайомився з Олександром (позивний “Фін”) і передав ту машину для 5-ї окремої штурмової бригади. Це було влітку 2022 року. Відтоді ми на зв'язку. Якщо бригаді щось треба — дрони, ноутбуки — я шукаю і везу.

— Як за ці роки змінилися потреби військових, яким ви допомагаєте?

— Раніше ми везли дрони з Європи. Зараз в Україні виробництво дронів на дуже високому рівні. Натомість тепер просять антидронові сітки, ліску для 3D-друку деталей, специфічну медицину. Якось навіть просили ланцюжки від пилок — з них щось роблять для фронту.

— Ви об’їздили багато міст: Харків, Одеса, Ізюм, Луцьк. Яке враження від українського менталітету в умовах війни?

— Всюди по-різному. Харків у 23-му році мене вразив своєю депресивністю — місто ніби під куполом сірості, ніхто не посміхається. А Одеса — навпаки, хоча там прильоти щодня, але місто квітне, молодь гуляє, пісні грають.

У Луцьку я вперше. Приїхав у неділю — і навіть не було повітряної тривоги. Тут дуже спокійно, хоча багато військових і прапорів на вулицях. Але я вам щиро скажу, що я почуваюся в Україні як удома. Завжди кажу це друзям.

— Що у Фінляндії знають і думають про цю війну? 

— Знають багато. У нас дуже схожа історія: Зимова війна, анексовані території. Пам’ять про це у фінів живе. Вони вважають, що Фінляндія тоді перемогла, бо відстояла незалежність. І того ж самого бажають Україні. Всі дуже сподіваються на вашу перемогу.

— У Вас є Telegram-канал. Яка була його ідея?

— Спершу я хотів донести правду до росіян. Думав, що якщо вони побачать, як бомблять мирних людей, вони змінять позицію. Результат — нульовий. Але канал залишився як такий собі «клуб однодумців». 

Зараз у Росії на мене завели три кримінальні справи: дискредитація армії, допомога ЗСУ та державна зрада. Я оголошений у міждержавний розшук. Знаєте, я не очікував, що дійде до такого. Думав, що максимум «іноагентом» оголосять. Тепер мушу думати, у яку країну можна їхати у відпустку, а в яку — ні. Навіть двері вдома у Фінляндії тепер завжди зачиняємо на ключ.

— Андрію, щоб Ви порадили українцям, аби не втрачали моральний дух?

— Хто я такий, щоб радити? Українці самі по собі неймовірно стійкі. Можу лише сказати: тримайтеся разом. Менше конфліктів, більше єдності — це те, що наближає перемогу. Ви все знаєте і самі з усім впораєтесь. А я буду з вами до кінця. 

Читайте також:

• «Я не хочу повертатися»: інтерв’ю з переселенкою, яка знайшла дім у Луцьку
• «Мій внутрішній світ залишився там, на руїнах»: відверта розмова з переселенкою з Покровська
• Для наших полонених шоколадка - це мрія: волинський «Фін» про реалії фронту у відвертому інтерв’ю