«Ніколи не бажайте нам спокійної зміни»: лікар Антон Цалко розповів про будні в луцькому травмпункті

— Скільки років уже працюєте травматологом і чому обрали саме цей напрямок?

— Я працюю травматологом з 2019 року, відколи закінчив інтернатуру в міській лікарні. Виходить, що вже сім років у професії. З 2019-го до 2022 року був лікарем у футбольному клубі «Волинь». А потім, коли почалося повномасштабне вторгнення, клуб припинив своє існування, і з 1 березня 2022 року я перейшов працювати суто в міську лікарню.

Чому саме травматологія? Навіть не знаю, якось ще з дитинства чи зі школи хотілося допомагати людям. У моїй родині батьки не пов'язані з медициною, лікарем став лише брат — він стоматолог.

— Який випадок у вашій практиці був найскладнішим або найдивнішим?

— У поліклініці складних випадків майже не буває, це скоріше специфіка травмпункту. Там ми переважно стикаємося з кататравмою (падінням з висоти) або наслідками ДТП. Оце найскладніші моменти.

З дивних чи нестандартних ситуацій... Пам'ятаю, приходила вагітна жінка на пізньому терміні. У неї був пірсинг у пупку, і через великий живіт шкіра натягнулася так сильно, що вона не могла самостійно його зняти. Просила допомогти, тож ми обрізали цю прикрасу кусачками.

— Які травми є найбільш характерними зараз і чи залежать вони від сезону?

— Базово — це перелом променевої кістки в типовому місці та перелом латеральної (зовнішньої) кісточки. Проте є чітка сезонність. Зараз, наприклад, період кататравм: люди лізуть на дерева обрізати гілки і падають з висоти. Також почався «сезон болгарок» — усі активно працюють на городах чи будівництві й травмують руки. А от узимку через ожеледицю маємо суцільні переломи променевих кісток.

— Скільки пацієнтів за день приймає травмпункт і хто до вас звертається найчастіше?

— Стабільно за добу буває 30–35 людей, інколи ця цифра доходить і до 45. Пацієнти абсолютно різні. Багато звернень від осіб у стані алкогольного сп'яніння.

До речі, коли війна тільки почалася і діяла жорстка комендантська година, в травмпункті вночі взагалі роботи не було, панувала тиша. А зараз люди вже трохи звикли, адаптувалися, і знову починають звертатися ночами.

— З якими ще специфічними випадками, окрім переломів, часто доводиться стикатися медикам у травмпункті?

— Це кліщі, а також укуси тварин, де є підозра на сказ — наша постійна робота в цей період. Якщо людину вкусила тварина і немає можливості поспостерігати за нею протягом 10 днів (щоб переконатися, що вона жива й здорова), то потрібно госпіталізуватися до лікарні на курс вакцинації.

— Чи є у травматологів свої професійні прикмети? Наприклад, як правильно починати зміну?

— О так. Коли чергуєш і приймаєш зміну, колезі ні в якому разі не можна казати: «Доброго чергування» чи «Спокійної ночі». Перевірено на практиці — після таких слів чергування обов'язково буде важким і з купою пацієнтів. Тому, коли міняємося, кажемо просто: «До побачення» — і все. Бажано, щоб і пацієнти нам такого не бажали.

— Що у вашій професії приносить найбільше задоволення, а що є найважчим фізично та морально?

— Найбільше подобається бачити реальний результат своєї роботи, зробленої руками. Особливо в травмпункті, коли привозять людину зі складним переломом чи раною, а ти все рівно зіставив, зашив так, що й сліду майже не лишилося, і пацієнт іде задоволений. На інтернатурі я навіть фотографував свої роботи «до» та «після».

Морально найважче в поліклініці — це коли пацієнти не розуміють твоїх пояснень. Вони приходять, розповідають, як вичитали в інтернеті схему лікування, і хочуть, щоб я її просто підтвердив. А в травмпункті морально виснажують нетверезі люди, які виражаються нецензурною лайкою і самі не знають, чого хочуть. Фізично ж буває важко, коли пацієнт має велику комплекцію, а потрібно вправити складний вивих чи перелом.

— Вам часто доводиться працювати з військовими. Як зазвичай проходить ваша взаємодія?

— Військові звертаються і в травмпункт із побутовими травмами під час відпусток, і в поліклініку — на консультації щодо важких переломів, які дуже повільно зростаються. Ми завжди приймаємо їх поза чергою.

Конфліктів майже не буває. Лише один раз був випадок, коли військовий після дуже важкої травми оформляв інвалідність. Він був кремезним і налаштованим агресивно. Коли я почав пояснювати, на яку групу він може розраховувати згідно з офіційними документами, він розізлився, бо очікував на іншу. На жаль, такі складні моменти також трапляються.

— Що б ви порадили молодим людям, які зараз планують пов'язати життя з медициною та травматологією?

— Найперше — вчитися. Теорія — це одне, а практика — зовсім інше, адже в реальному житті все не так гладко, як у книжках. Усі колись уперше зашивали рану чи вправляли кістку, впевненість обов'язково приходить із досвідом.

Але мушу визнати, що зараз навчатися в університетах стало набагато важче. Свій негативний відбиток наклали ковід і дистанційне навчання. Раніше ми вчили анатомію на реальних препаратах у формаліні — могли наочно розібрати кожну кісточку, м'яз, зв'язку чи орган. Зараз молодь змушена опановувати все переважно за картинками в підручниках, а це значно ускладнює підготовку хороших спеціалістів.

Читайте також:

• Як «Фінський Джміль» через волинських друзів став ворогом Кремля та волонтером для ЗСУ
• За кулісами пірсингу: відверто про проколи, правила та ризики з майстринею з Луцька
• На Волині активізувалися кліщі: вже понад 100 звернень і небезпека хвороби Лайма