32 роки стажу, сотні тисяч кілометрів та безліч людських доль: провідниця з Волині про залаштунки роботи на залізниці

В інтерв’ю з журналістами ВСН вона розповіла про свій шлях від першого рейсу на Крим до складних нічних чергувань, що тримаються на каві.

Розкажіть про свій перший рейс

Мій перший рейс був на потязі Ковель–Сімферополь, ми їздили на Крим. Мені дуже пощастило з напарницею: у неї було таке ж прізвище, як у мене — Баховець. Казали: «Баховець поїде з Баховець».. Мені все дуже сподобалося, я одразу взялася до роботи: перевіряла квитки, розносила чай, постіль, прибирала вагон. Перша поїздка залишила дуже добрі враження.

Як виглядає Ваш день від моменту приходу в депо і до повної здачі вагона?

Рейс зазвичай займає два дні. Приходиш на роботу, розписуєшся, проходиш інструктажі. Потім приймаєш вагон, садиш пасажирів. В дорозі робиш свою роботу: взимку опалюєш вагон, розносиш чай, ведеш облік пасажирів. Обов'язково треба вчасно всіх розбудити перед станцією, бо якщо проґавиш — буде «ЧП». В пункті обороту прибираємо вагон, трохи відпочиваємо і знову назад. У Ковелі здаємо вагон і розписуємося, що приїхали живі-здорові.

Чого навчають провідників на курсах, про що пасажири навіть не здогадуються?

Курси бувають різні: технічні моменти, нові посадові інструкції. Наприклад, нас вчили працювати з новими системами електронних квитків та програмами для їх сканування. Останнє важливе навчання — це домедична допомога. Зараз, під час війни, кожен провідник мусить вміти надати першу допомогу.

Які людські якості є найголовнішими для вашої роботи?

Найголовніше — це людяність, готовність допомогти і чемність. І, звісно, треба любити свою роботу.

Що входить у Ваші обов’язки в той час, коли у вагоні немає жодного пасажира?

Зараз таких рейсів майже не буває, але навіть якщо вагон порожній — обов’язки ті самі. Треба слідкувати за обладнанням, взимку підтримувати температуру, щоб нічого не перемерзло.

Чи є у провідників свої професійні прикмети або ритуали перед рейсом?

Є такий ритуал, ще з давніх-давен: щоб поїздка була вдалою, першим до вагона має зайти чоловік. Чому так — ніхто точно не знає, але ми віримо, що тоді все пройде спокійно.

Що зазвичай лежить у «тривожній валізці» провідниці? 

Аптечка, ліки, засоби першої необхідності. Обов'язково беру консерву (бо не знаєш, на скільки затягнеться рейс), нитки, скотч. І цукерки! Коли стрес, цукерка дуже допомагає.

Як Ви підтримуєте бадьорість під час нічних чергувань, коли весь вагон спить?

Тільки кава. Я дуже люблю натуральну арабіку, вже навіть звикла до неї, не можу без неї працювати. Якщо вночі гарне освітлення, можу ще почитати книжку.

Яку найдивнішу або найціннішу річ пасажири коли-небудь забували у вашому вагоні?

Одного разу військовий забув сумку з документами. Чоловік через три дні знайшов мене через гарячу лінію і ми повернули йому все — він був дуже вдячний. Ще дівчина забула дорогі навушники AirPods. Ми її знайшли через інтернет і вислали поштою. Вона навіть не сподівалася, що їй їх повернуть.

Знаєте, пасажири мають пам'ятати: будь-які речі, які ви забули у вагоні, завжди чекатимуть на вас. Ми нічого не викидаємо, вони зберігаються, поки власник не знайдеться. Люди часто навіть не сподіваються, що цінні речі їм повернуть, але на для нас – це залізне правило.

Розкажіть про найбільш курйозну історію, що трапилася з Вами у дорозі.

Був випадок у вагоні СВ на маршруті Одеса–Ковель, дуже сумний. Чоловік вийшов на перон і впав — стався напад. Ми надавали допомогу, викликали швидку, але за годину дізналися, що він помер. Це був дуже важкий рейс, такий осад на душі залишився на все життя.

Чи доводилося Вам ставати для пасажирів психологом або ж слухати їхні життєві драми?

Постійно. Особливо зараз, коли багато військових. Вони можуть прийти за чаєм і розмовляти всю ніч, їм треба виговоритися. Або жінки, які їдуть до чоловіків у госпіталі — стоїш, слухаєш, підтримуєш, розповідаєш щось своє у відповідь.

Які прохання пасажирів дивують вас найбільше?

Дивує, коли просять зачекати пасажира, який «уже добігає». Але ж це поїзд, а не автобус! Або просять «домовитися з машиністом», щоб той зупинився на станції, де зупинка не передбачена графіком. Пасажири мають розуміти, що це просто неможливо.

Який випадок у Вашій практиці був професійно найважчим?

Найважче — це сильні морози взимку. Якщо у вагоні щось ламається з опаленням, це величезний стрес. Тобі боляче, що люди мерзнуть, а ти не завжди можеш щось зробити, бо це техніка.

Як Ви дієте в конфліктних ситуаціях, коли людина налаштована на скандал?

Спочатку намагаюся розв’язати ситуацію лояльно, заспокоїти. Якщо не виходить — кличу начальника потяга. В крайніх випадках, якщо пасажир неадекватно поводиться, або ж у стані алкогольного сп'яніння, викликаємо поліцію і його висаджують на найближчій станції.

Як Ви справляєтеся з роботою в екстремальних умовах?

Ми вже звикли. Навіть якщо стоїмо в полі через поломку локомотива або у випадку повітряної тривоги, кажемо пасажирам правду. Люди зараз ставляться з розумінням, можуть стояти і три, і п'ять годин. Якщо хтось запізнюється на пересадку, ми зв'язуємося з диспетчерами і вирішуємо питання.

Яка мить у роботі є Вашою найулюбленішою?

Зараз — це мить, коли потяг прибуває на кінцеву станцію. Коли ти розумієш, що рейс пройшов добре і всі пасажири прибули до пункту призначення.

За що Ви найбільше любите свою професію, попри всі її труднощі?

За спілкування. Дізнаєшся багато нового від людей, щось сама розповідаєш. Це постійний рух та комунікація.

Яким є ідеальних пасажир?

Для мене ідеальний пасажир — той, хто задоволений поїздкою. Коли людина виходить і просто каже «дякую», мені більше нічого не треба. Це найкраща нагорода.

Що Ви хотіли б, аби люди знали про справжню складність роботи провідника?

Багато хто навіть не здогадується, наскільки складно даються ці недоспані ночі. Це дуже позначається на стані. Добре, якщо ми їдемо за графіком «три провідники на два вагони» — тоді є можливість поспати хоча б п'ять годин. Але зараз бувають випадки, коли людей не вистачає: хтось захворів, хтось не зміг вийти. Тоді доводиться працювати одному на вагон два рейси поспіль. Це надзвичайно важко, особливо взимку.

Буває, пасажири бачать, що провідник вночі десь на мить заплющив очі, і починають переживати: «Ви тільки нас розбудіть, не проспіть нашу станцію, бо мене колись уже забули збудити». Я хочу, щоб люди розуміли: провідник, який справді вболіває за свою роботу, зробить усе можливе і неможливе. Навіть якщо втома валить з ніг, він однаково підніметься, збудить кожного пасажира і висадить так, як належить. Бо це — наша відповідальність.

Читайте також:

• Бізнес у Луцьку - на межі виживання: як затяжні відключення світла «вбивають» підприємства
• «Найважче — неповага з боку пацієнтів»: парамедикиня з Луцька про роботу швидкої та війну
• Злодій, що видавав себе за власника і виклики до світанку: як працює поліція охорони у Луцьку