Робота, що допомогла пережити втрату: історія волинянки, яка відкрила власне суші-кафе

У розмові з журналістами ВСН вона розповіла про чоловіка, перші місяці після втрати, відкриття власної справи без досвіду, роботу без вихідних, конкуренцію в Луцьку, команду та моменти, коли хотілося все кинути.  

Анна — дружина військового Анатолія Чуфарова, який загинув у 2022 році. У мирному житті її чоловік займався ремонтами, а найбільше, каже жінка, любив проводити час із дітьми. 

«Він був дуже прекрасним татом. Завжди з дітьми — на велосипеді, на санках, на конях. Після його загибелі на перше Різдво був сніг, і діти сказали: «Був би тато живий — він би нас покатав». І я взяла санки й пішла з ними сама».

Ідея відкрити суші-кафе з’явилась спонтанно. Каже: у сім’ї всі любили суші, а подруга, яка працювала в цій сфері, запропонувала допомогу з меню та стартом. Назву закладу обирали довго, адже в Луцьку вже багато подібних закладів. Хотілося створити щось своє і впізнаване. 

Про перший день і відчуття «це моє»

Пошук приміщення для кафе пані Анна розпочала у власний день народження. Разом із кумом вони їздили Рованцями та переглядали варіанти оренди.

Каже, коли зайшла у приміщення, одразу відчула: це саме те місце, яке вона шукала. Відкритися швидко не вдалося. Постійно виникали затримки — документи, обладнання, кухня, витяжка. Попри всі труднощі, 22 червня заклад таки відкрився.

Того дня пані Анна була в кафе ще з сьомої ранку, хоча відкриття планували на 10:00. Зізнається: хвилювання тоді було настільки сильним, що цей день пам’ятає досі.  

До слова, раніше вона ніколи не працювала ані адміністраторкою, ані сушисткою, ані загалом у сфері громадського харчування. Усьому доводилося вчитися вже під час роботи — разом із командою.

Про команду, кухню і роботу без вихідних

Найскладнішим у власній справі жінка називає пошук і навчання людей. Каже, хорошу команду сформувати важко, а адаптація нових працівників займає багато часу.

Для неї важливо, щоб колектив був не просто робочою зміною, а «маленькою сім’єю», де люди можуть підтримувати одне одного й працювати разом.

Сама власниця й досі може підмінити адміністратора, поїхати кур’єром або допомагати на кухні. Щоправда, роли крутити так і не навчилась.

«Я пробувала, але зрозуміла, що не хочу. Бо тоді я ще й там застрягну».

Про якість продуктів і страх отруїти людей

Одним із головних принципів у роботі керівниця «Custom Sushi» називає контроль якості продуктів. Особливо уважно тут стежать за рибою, крем-сиром, креветками та термінами зберігання. Каже, навіть найменший сумнів щодо продукту — причина його списати.

«Ми не ризикуємо здоров’ям людей».

Особливо гостро, додає жінка, вона почала ставитися до цього після випадку, коли сама разом із дитиною сильно отруїлася під час поїздки.

Про конкуренцію в Луцьку і страх закриття

Власниця зізнається: на старті думала, що розвиток піде значно швидше. Каже, спершу здавалося, що достатньо кількох місяців, аби налагодити роботу, знайти постійних клієнтів і вийти на стабільний результат. Однак реальність виявилася складнішою.

Особливо непросто було вийти за межі Рованців і сіл Боратинської громади та привернути увагу клієнтів у самому Луцьку. За словами Анни Чуфарової, люди часто обирають уже знайомі заклади й не поспішають пробувати нові місця.

Попри конкуренцію та труднощі, закривати справу вона не планує.

«Ми будемо боротись до останнього».

Про нові страви і розширення

Зараз заклад поступово розширює меню. Найближчим часом у «Custom Sushi» планують запустити піцу, а також додати дитячі позиції — нагетси та картоплю фрі. За словами Ані, заклад хочуть розвивати як сімейний простір, де кожен зможе знайти щось для себе.

Окрему увагу тут приділяють авторським позиціям — суші-макарунам та суші-бенто-тортам. Власниця каже, що люди дедалі частіше цікавляться новими смаками та незвичними форматами подачі, тому команда постійно експериментує з меню.

Найбільше, зізнається жінка, власна справа змінила її саму. Після смерті чоловіка вона почала інакше ставитися до труднощів і навчилась сприймати проблеми спокійніше.

Каже, тепер розуміє: більшість життєвих негараздів можна вирішити, якщо не здаватися й продовжувати рухатися далі. Бували вечори, коли хотілося все кинути, коли накопичувалась втома, емоційне виснаження й постійні проблеми. Але щоранку вона все одно поверталась до роботи й продовжувала розвивати справу.

«Лягаєш і думаєш: «Я більше не можу». А зранку встаєш — і знову йдеш працювати».

Саме робота допомогла їй пережити найважчий період після втрати чоловіка. Суші-кафе стало не лише бізнесом, а й своєрідною точкою опори, яка допомогла поступово повернутися до життя.

Читайте також:

• Втрачена гробниця Луцька: що відомо про Магдалену Талізіну, яка похована під старим костелом
• З Індії, Бангладешу, Узбекистану, Пакистану: скільки мігрантів працює на Волині?
• Чи зобов'язані у Луцьку вмикати кондиціонери в маршрутках у спеку: що кажуть у транспортному відділі