Шукали автора фрази про російський корабель: прикордонник зі Зміїного розповів про 9 місяців полону

Спогади бійця про цей період опублікували на сайті Державної прикордонної служби.

«24 лютого всіх захисників острова Зміїний повантажили окупанти на буксир «Шахтёр» та доставили до Севастополя. Там всіх утримували у казармі військової комендатури два тижні», – розповів Микита. 

Він додає, що у Криму годували нормально: порції їжі були як для військовослужбовців.

Потім прикордонників та морпіхів літаком доставили до Курська, звідти – у Білгородську область. У СІЗО в Старому Осколі їх протримали місяць.

Потім перевезли у виправну колонію у Валуйках, де тримали 4 місяці, а згодом переправили до виправної колонії в Алексєєвці. Захисник пригадує, що у закладах обмеження волі харчування було жахливим. 

«Якість харчів відверто тюремна – картопля, макарони, щі. Порції давали маленькі», – розповідає прикордонник.

До полону Микита важив 85 кг, а у неволі втратив 20 кг. З його слів, у колоніях умови були стерпні: кожен полонений мав своє ліжко.

На четвертому місяці полону наших військовослужбовців залучили до роботи на швейних цехах. Але комунікації з іншими ув'язненими не було.

Наглядачі у колоніях теж бували різні – як відносно адекватні, що нормально поводились, так і зомбовані та агресивні.

Крихти інформації бійці чули з радіо з пропагандистськими наративами, як на телеканалі «Росія24». Про масштаб захоплених територій відверто брехали.

У колонії, де був телевізор, хлопці побачили на карті, що Україна тримається і дає гідну відсіч. Переломним моментом стало звільнення Харківщини, яку росіяни називали «стратегічним відступом». 

Всіх захисників з острова Зміїний утримували разом, але через деякий час розділили. Де перебувають 10 прикордонників, наразі невідомо.

Микита пригадує, що у колонії активно шукали автора фрази «Русский военный корабль, иди на …», і заради забавки влаштовували допити військовополонених з острова Зміїний. 

Зі слів Микити, ніхто не знав автора цієї фрази, бо її озвучили з приміщення чергового прикордонної застави тоді, як решта прикордонників була на позиціях.

«Зв’язку із рідними всі ці місяці не було. Ніхто не знав, як там справи у рідних. І це дуже пригнічувало. У СІЗО в Старому Осколі полоненим надали дозвіл написати листи додому. Це було у березні, а в Україну листи надійшли аж через пів року», – розповідають у прикордонній службі.

Про обмін Микиті та його побратимам нічого не говорили. Їх забрали з робіт у швейному цеху, переодягнули та відвезли в інше СІЗО. Потім посадили на літак, а там – на автобус, але до останнього не було точної інформації, куди їх везуть.

У Запоріжжі на хлопців чекали представники Координаційного штабу та прикордонники. На жаль, про місцеперебування ще 10  побратимів після чергової «ротації» невідомо.

Микита застерігає родичів інших полонених не намагатися самотужки шукати зустрічі зі своїми рідними. 

Бо адміністрація колонії може перевезти полонених в іншу колонію, що буде великим стресом.

«Кожен переїзд – це «прийомка», коли хлопців і б’ють, і погано з ними поводяться. Ніякі передачі не дійдуть, навіть якщо хтось їх передасть», – зазначає військовий.

Читати також: 

• Втратив багато побратимів і надивився страшних картин: історія воїна з Волині, який привіз прапор зі Зміїного
• Після 8 місяців полону волинський захисник зі Зміїного повернувся у рідне місто