Віталій Кварцяний розповів про любов до Волині та мрії повернути професійний футбол до Луцька

Нещодавно легендарний тренер луцької «Волині» Віталій Кварцяний відзначив 70-річчя.

З нагоди цього він дав інтерв'ю виданню UA-Футбол.

Кварцяний поділився, що єдине свято для нього - Новий рік.

«Щодо Різдва, то я Хома невіруючий. Не є релігійним фанатиком, хоч і до атеїстів себе не відношу. Можу зайти в костел – мені до вподоби його аура. Можу зайти до церкви. Відвідування храмів дає позитив, оскільки ти відчуваєш якусь відповідальність перед людьми, з якими там перебуваєш. Колись я з мамою ходив у костел, ходив із знайомими. А на Великдень тільки вагу набираєш – їсиш різні салати, олів'є. Втім, як і на Новий рік», - говорить чоловік.

Легендарний тренер з Волині також розповів, який із днів народження запам'ятався найбільше своєю неординарністю.

«Із 365 днів у звичайному році та з 366 днів у високосному саме 19 липня визначено як міжнародний День тренера. Думаю, що це не просто так (сміється). Якщо ж говорити про день народження, що запам'ятався, то такий був 14 років тому, коли «Волинь» відкривала сезон-2009/10 у першій лізі. Ми грали в Овідіополі проти «Дністра» та перемогли 5:1. Хоча ведучи в рахунку 5:0, мої підопічні зменшили оберти і пропустили м'яч. Після фінального свистка команда задоволеною зайшла у роздягальню, а я, весь мокрий від сильної спеки, 45 хвилин розповідав хлопцям, як вони неправильно грали. При цьому геть-чисто забув про власний день народження і про те, що після матчу на мене чекали п'ятеро одеських друзів. «Ми підготувалися, Віталію. Є рибка та інша закуска – поїхали з нами!» - сказали вони. Однак їхати кудись експромтом не було бажання, тому що в наступному турі на нас чекав інший виїзний поєдинок – у Кіровограді із «Зіркою». Відчував, що гра буде важкою. Так воно й сталося. Зіграли 2:2. У ході матчу «горіли» 0:2, але після проведених замін вдалося двічі забити та вирвати нічию. От і подумалося: після розслабухи від овідіопольських 5:1, і якби я ще погуляв із друзями, попив шампанського – було б зовсім не «те». Я ж навантажив хлопців і в Кіровограді вдалося ледве зіграти внічию», - провадить волинянин.

Окрім уже згаданої гри з овідіопольським «Дністром», у тренерській кар'єрі Кварцяного був ще один випадок, коли було ще один день народження, який припадав на календарний матч команди. У сезоні-2007/08. «Волинь» тоді також грала в гостях із «Львовом» та поступилася 0:1.

Волинянин також поділився, які найнесподіваніші подарунки він отримував.

«Мені ніколи на день народження не дарували гроші. Ніколи в житті! Були лише подарунки. Найбільше я не люблю, коли дарують квіти. Якщо колись давно букет був у нас символом чогось святкового, то зараз - ні. Але ж ти не скажеш тому, хто дарує: «Ну навіщо він мені потрібен?». До речі, у сусідній Польщі, де мені доводилося працювати на початку 90-х, квіти на день народження вже не дарують. Традиції змінилися. А щодо моїх подарунків, то дружина зазвичай наступного дня їх розглядає. Серед них часто дарують слонів – це мені більше подобається. Багато хто знає, що я колекціоную різні сувеніри у вигляді слонів: різні статуетки – індійські, африканські, наші… Як великі, так і малі – от мені їх і дарували. Назбиралося з роками чимало», - згадує Кварцяний.

За словами тренера, найцінніший подарунок він отримав від свого друга, президента луцького клубу Василя Столяра. Це був «лексус».

«Здається, це було 55-річчя. Приніс ключ і вручив. Класна машина», - каже чоловік.

Волинь – пісенний край. Кварцяний розказав, які пісні зазвичай звучать у нього за святковим столом

«Головна для мене пісня – «Волинь моя». Вона є гімном не лише нашого краю, а й футбольного клубу «Волинь». Пригадується, у тріумфальному для луцької команди сезоні-1989, коли футболісти вибігали на поле на передматчеву розминку, над стадіоном звучало: «Волинь моя, моя краса, земля моя сонячна…». Як тільки на дні народження ситуація стає веселішою, завжди співаємо цю пісню. Я її дуже люблю, вона настільки патріотична і душевна, що кожного разу, коли цю пісню чуєш, відчуваєш особливі почуття. Нерідко буває, коли на тих чи інших заходах у Луцьку чи області мені дають слово після пісні «Волинь моя», то до горла підступає ком – не можу й слова вимовити. Я – фанат свого краю, Луцька. Дуже люблю свою землю – щиро, усією душею. Не як політик, а як звичайна людина», - зазначає тренер.

Волинянин також розповів, чи ризикнув би знову зайнятися тренерською діяльністю, якби йому запропонували.

«Я займаюся пошуком інвесторів та спонсорів для «Волині». Якщо зможу знайти розумних людей, і вони мене зрозуміють, то швидко зумію створити боєздатну команду. Готовий для цього орати день і ніч. Але тільки за умови, що мої тренерські побажання враховуватимуться», - говорить чоловік.

Також Кварцяний зазначив, що його головна професійна мрія не збулася.

«Була мета реставрувати старий чи збудувати новий стадіон у Луцьку. Бувало таке, що «Волинь» була за крок від того, щоб потрапити до єврокубків, але особливої зацікавленості у керівників у цьому не було. Проте 1989-го, виступаючи у другій лізі чемпіонату СРСР, ми переламали історію, створивши на Волині божевільне свято! У запеклій боротьбі наша команда стала переможцем шостої зони, завоювавши право грати у перехідних іграх за підвищення у класі. Це найзначуще свято у моїй тренерській кар'єрі. Нинішнє покоління цього не розуміє, бо не знає, який футбольний бум на той час відбувався у Луцьку! Уболівальники сотнями стояли біля стадіону під час тренувань! А на домашні матчі на стадіон «Авангард» ходило від 8 до 15 тисяч шанувальників футболу. У той час був натуральний уболівальник, був натуральний футбол. Трибуни гнали «Волинь» уперед – і хлопці викладалися на повну, радуючи їх результативною грою. Мене вболівальники камінням закидали б, якби моя команда катала м'яч у своєму воротарському майданчику! Таке навіть важко уявити», - ділиться волинянин.

Тренер каже, що хотів би, щоб футбольний клуб «Волинь» якнайшвидше вийшов на необхідний рівень щодо професійного функціонування та всіх організаційних складових.

«Те, що спостерігається останнім часом у Рівному та Житомирі. Мрію дожити до того часу, коли і в моєму рідному Луцьку це також стане реальністю. Найголовнішим же бажанням сьогодні є те, з чим усі ми щодня встаємо і лягаємо – це наша перемога у війні та якнайшвидше настання миру. Мене дуже гнітить і мучить той факт, що щодня гинуть наші молоді хлопці та зрілі чоловіки. Сподіваюся, що вони віддають своє життя за світле майбутнє наших дітей, за процвітання нашої України. Ця війна не лише показала, яким патріотичним є наш народ, а й виховала та протестувала українську націю на сто відсотків», - додає Кварцяний.

Читайте також: