Захищаючи Україну, загинув 25-річний Владислав Корчига – музикант із маріупольським серцем і волинським корінням

Його родина була змушена вириватися з кількатижневої окупації, рятуючись від ката та руйнівника. Залишили все старанно нажите на поталу ворога та оселилися у батьківському домі дружини на Камінь-Каширщині. Російський агресор відібрав у них дім та улюблену роботу, тепер відібрав і єдиного сина, - пише газета Полісся.

Владислав народився і зростав у Маріуполі, зрідка навідуючись до бабусі у Велику Глушу. Ще в садочку освоїв гру на блокфлейті. Відтоді його доля тісно перепліталась з мистецтвом звуку. Закінчив музичну школу, клас «кларнет та саксофон». Далі удосконалив уміння у відповідному коледжі та вступив до Дніпровської академії музики. У Маріуполі грав у міському оркестрі, в Дніпрі з однодумцями збиралися у тематичних кафе виконувати джаз. Із початком великої війни взяв академвідпустку й переїхав до Києва. Відтоді остаточно забув російську мову, яку йому з юності нав’язував маріупольський соціум. Хоча й до того читав багато україномовних видань, зокрема «Кобзаря», цікавився історією України, психологією. Подорожував Карпатами та часто відвідував Львів, особливо його книгарні. У столиці разом з коханою допомагали притулкам для тварин. Якось взяли на перетримку собаку. Так він у них і залишився.

Тим часом батьки Владислава на двадцять другий день окупації змогли вирватися із Маріуполя й оселилися у Великій Глуші, де проживають з бабусею й по нині. Сьогодні їхнього дому в порту вже не існує. Уся їхня вулиця вщент зруйнована.

Весною 2024-го Владислав прийняв рішення приєднатися у лави ЗСУ. Обрав 3-тю окрему штурмову бригаду. Напередодні Великодня ще відвідав рідню на Камінь-Каширщині й повідомив, що йде служити. Після навчань із осені перебував на Лиманському напрямку.

Був піхотинцем. Спочатку у рядах військових його називали «Ітачі», потім «Хіпстером». Під час другого виходу на завдання отримав поранення. А під час кількатижневого третього – загинув. Його не стало 22 грудня біля Новоєгорівки Сватівського району.

«Він ніколи не бачив себе в армії. Навіть на військову кафедру не пішов. Хотів краще присвятити цей час для розвитку своєї творчої натури. А тут, у розпалі війни, сам вирішив стати військовим. Сказав, що музика уже не на часі. Ось тепер час для армії. А він же був такий порядний, компанійський, чистий душею. Ніхто б колись навіть не повірив, що він стане воїном», – плаче мама Тетяна Григорівна.

3 січня Владислава Корчигу поховали з почестями у Києві, шляхом кремації. Так, як він і заповідав. Нехай грає тепер джаз із янголами, аби над Маріуполем знову здійнявся український прапор.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• Після поранення на милицях повернувся в стрій: 34-річний Герой з Волині загинув на Покровському напрямку
• Відзнакою «Золотий хрест» посмертно нагородили батька трьох дітей, Героя з Волині Віктора Какалюка