Герой з Волині Назарій Ніколаєвич

28 грудня 2024 року під час несення військової служби в Донецькій області загинув солдат, зовнішній оператор безпілотних літальних апаратів з Камінь-Каширської громади Назарій Анатолійович Ніколаєвич. Захиснику було всього 34 роки.

Він був багатогранною ерудованою особистістю, яка безперервно збагачувала свої знання все в нових і нових сферах. За кмітливість, відвагу та оперативність виконання поставлених бойових цілей на фронті його величали «Бєшеним» піхотинцем та “Крейзі” пілотом, - пише газета Полісся.

Після поранення на милицях повернувся в стрій: 34-річний Герой з Волині загинув на Покровському напрямку

Назарій народився на Камінь-Каширщині. У райцентрі та Брониці пройшло його дитинство, навчався у теперішньому міському ліцеї №2. Він був первістком у сім’ї. Батьки дуже гордились ним та любили. Назвали на честь діда по лінії тата. Згодом компанію хлопчику склали дві молодші сестрички.

Змалку Назарій вирізнявся допитливістю. І якщо вже чимось цікавився, то пірнав у це з головою. У шкільні роки захоплювався рибалкою, різьбою по дереву, плетінням із лози. Пробував себе в малюванні і навіть вишивав. Мама досі з трепетом згадує, як разом із сином, який навчався тоді ще тільки в початковій школі, опановували ази в’язання гачком. На диво, в нього значно краще виходило виплітати квітки, ніж у неньки, тож ще їй показував, як правильно це робити. Та справжню пристрасть відчував саме до кулінарії, з юності любив готувати та присвятив цій галузі все своє довоєнне життя. Вступив до Одеської національної академії харчових технологій здобувати фах технолога харчової промисловості.

Відтоді працював кухарем і жив в Одесі. Знайшов там багато вірних друзів. Великий обласний центр дав йому ті можливості, котрих так не вистачало тут, у рідному містечку. Там він по-справжньому розкрився як багатогранна особистість. Цікавився астрономією, обожнював дивитися на зорі, часто відвідував обсерваторію. Водночас почав самостійно вивчати програмування. Піклувався і про своїх домашніх улюбленців – змій!

Військового досвіду до повномасштабної війни не мав. Його мобілізували в Одесі за місцем проживання в жовтні 2022 року, а вже з листопада уродженець поліського краю поїхав на навчання. Старанно опановував все, з чим знайомили інструктори. Адже вважав, що педантичний і скрупульозний підхід до цього на полігоні може потім врятувати його на полі бою. І не прогадав. Справді, не раз зберіг своє й чужі життя у скрутну хвилину завдяки відшліфованим до досконалості вмінням та гнучкості мислення.

У складі 10-го окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 59-ої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка потрапив на фронт на Донецький напрямок. Спершу йшов у рядах піхоти. Потім був кулеметником. Побратими цінували його відданість та розважливу вдачу. А через спритність і мужність йти на ризик заради бравого діла ще серед піхотинців його нарекли позивним «Бєшений». Таким чином багатолітній досвід роботи на кухні, де потрібно було робити кілька страв одночасно, зібрано і швидко, згодилися навіть у військовій справі. Товариші, часом, ледве встигали думати й рухатися у його ритмі.

У лютому 2023-го Назарій прикривав відхід бійців із позицій і був тяжко поранений осколками. Його евакуювали й госпіталізували у Покровськ, потім – у Дніпро. Там переніс складну операцію, після чого провів кілька тижнів на милицях. На відновлення, правда, йому дали всього місяць, без реабілітаційних центрів та санаторіїв. Коли йому всі радили продовжувати лікуватися, Назар заперечував це. Говорив, що не може так. На передовій залишилися його побратими і він дуже потрібен їм для підтримки, щоб професійно бити ворога. Тож так на милицях і повернувся в стрій. У зв’язку з цим його, звісно, перевели на іншу посаду. Він став оператором БпЛА безпілотних авіаційних комплексів. Займався розвідкою. Ось тут і згодилися знання з програмування. Із того моменту його псевдо змінили на англомовну версію – «Крейзі». Цікаво, що завдяки дронам поборов, нарешті, страх висоти. На позиціях, у постійному ворожому вогні, було вкрай важко вберегти свою «пташку». Це вимагало неабиякої вправності та мудрості пілота. Адже апаратів було мінімум, а завдань – максимум. Старанність Назара допомогла йому з побратимами вціліти у чи не найжорстокіших боях на Донеччині, де так багато полягло українських захисників.

Друге серйозне поранення «Крейзі» отримав на початку 2024-го. Тож, починаючи з новорічних свят вкотре потрапив на лікарняне ліжко. Улітку після реабілітації вдруге повернувся на фронт до своїх побратимів. Загинув 28 грудня під час виконання завдання у Покровському районі Донецької області.

3 січня Назарій Ніколаєвич повернувся навіки на малу Батьківщину. На жаль, у домовині. Враз заплакало рідне місто, що було ще донедавна сіре, щедрою хурделицею, розстеляючи перед Героєм-земляком білосніжний килим. Поховали захисника на центральному кладовищі. Тепер Назар піднявся вище, ніж міг би здійнятися його дрон – під самісінькими зірками, котрі так любив розглядати. А може й сам став зіркою…

Іванна ГАЙДУЧИК.

Діна:

Назар став для мене найближчим другом та дорогою людиною вже під час війни. До цього – це був просто хороший сусід по комунальній квартирі. Надзвичайно вихований, делікатний, чесний, іноді мовчазний, щедрий та чуйний хлопець, надійний товариш. Із розумінням ставився до проблем інших, завжди допомагав у побуті, уникав конфліктів. Умів підтримати і ділом, і добрим словом, і гарним жартом. Його всі обожнювали, з ним дуже цікаво було спілкуватися, адже широкий кругозір та ерудиція дійсно вражали! Працював кухарем за покликанням, отримував задоволення від своєї професії, спросоння міг розповісти технологію та тонкощі приготування всього чого завгодно. Навіть будучи на бойових позиціях, не раз надиктовував нам рецепти.

Захоплювався також світовою культурою та був дуже освіченим. Вмів бачити прекрасне у для когось, здавалось, потворному. У спеціальному акваріумі, зокрема, утримував дуже красивих плазунів. Мав багато планів на майбутнє, відповідально ставився до створення сім’ї: хотів спочатку самостійно заробити на квартиру, щоб було куди привести супутницю й в достатку ростити кількох дітей. Мріяв подорожувати світом, але війна все змінила. Пам’ятатиму про нього, скільки буду жити. Божого царства його світлій та щирій душі.

З повагою Людмила:

Назар був для мене названим братом. Світлий, щирий, завжди усміхнений, вислухає й дасть пораду, підтримає у будь-яку хвилину. Таких, як він – одиниці. Для моїх маленьких доньок він був наче рідний дядечко. Вони його дуже полюбили, завжди з нетерпінням чекали в гості, навіть змагалися за те, хто буде першим із ним гратися. Світла пам’ять нашому Герою.

Сергій:

Назар був для нас, наче син. Ми навіть звали його «наш Малий». Він швидко увійшов у наше життя як людина абсолютно рідна по духу і світогляду. Я працював астрономом у обсерваторії, куди Назар приходив дивитися на зорі у телескоп. Спочатку небагато розповідав про себе, але потім більше – про своє життя в Одесі, про дитинство, як тато навчав його математиці у школі і про те, як прагнув досягнути власних успіхів. Він був самостійний, дуже відповідальний та веселий хлопець, з цікавим, надзвичайним та багатим внутрішнім світом. Водночас був гарним товаришем! Потрапивши на війну, розповідав нам про нелегку службу. По змозі намагалися розділити з ним його тягар, організовували волонтерську допомогу. Він був для нас частиною нашої сім’ї. Зараз ми осиротіли без нього, вирвана частина нашого серця…

Аліна Ворох, співачка, вокаліста оперного театру:

Назарчик став для нас рідною людиною, за яку хвилюєшся, про яку піклуєшся, яку любиш і за яку молишся. Він прийшов з нашими друзями до мене на виставу в оперний театр, і я побачила його очі – світлі, добрі і втомлені. Тоді він був на реабілітації після чергового поранення… Маленький, худенький, з паличкою. Дитина, подумала я. Скільки болю він вже бачив, скільки переніс в такому віці, а очі світяться…Потоваришувавши, не бачили меж тематики для спілкування – і про музику, і про зброю, і про кулінарні рецепти, і про людські взаємовідносини. У тиру Назар вчив мене правильно стріляти. Вчив спокійно, терпляче, з посмішкою, контролюючи кожен мій рух. А ще умів розмовляти з моєю 14-річною донькою. Іноді мені здавалося, що йому з дитиною цікавіше, ніж з дорослими.

Пам’ятаю, як ми гуляли центральною вулицею, де літні кафешки були переповнені ситим, гамірним і безтурботним людом. Мені стало соромно за це. Спитала тоді Назара, чи його теж дратує це все? А він відповів, що якщо в тилу є життя, працюють люди, діти ходять до школи, місто дихає – значить оборонці не дарма там стоять.

Він забрав з собою у засвіти частину нашого серця. Плачемо за ним, сумуємо… Не забудемо його світле обличчя, дитячу посмішку і добру душу. Дякуємо батькам за такого сина. Низький уклін і вічна слава Герою.

Аліса, 15 років:

Назар – добрий та відчайдушний. Він був розвинений в стількох галузях, що нікому і не снилося. Вмів підтримати діалог на будь-яку тему. З ним завжди було дуже цікаво. Він талановитий і невгамовний, неймовірний. Його хотілося наслідувати. Назарові очі, наповнені впевненістю і смутком одночасно, надовго закарбувалися прощальним пронизливим поглядом у моєму серці. Він – справжній Герой і Людина з великої літери. Назар назавжди з нами!

Читайте також: