«Це був нерівний бій. Шансів – один на мільйон»: спогади про загиблого льотчика з Луцька Євгена Лисенка

Її 27-річний чоловік загинув 9-го березня у повітряному бою над Житомирщиною, прийнявши авіаудар ворога на себе, - пише Суспільне.

"Як там люди перейнялися на Житомирщині, коли збили його літак. Вони казали: він був один, а їх було багато. Це був нерівний бій. Було зрозуміло, що там шансів – один на мільйон", – розповідає Катерина Лисенко.

Додає: люди з Житомирщини переповідали, що в небі зірвався літак, уламки розлетілись по всьому полю. Їй тоді телефонували та казали, що проситимуть фермерів не розпочинати посівні роботи, щоб знайти речі чоловіка.

 

Після семи місяців від дня смерті чоловіка жінка вперше повернулася до квартири у Луцьку, де останні два роки мешкала разом із чоловіком та дітьми. Каже, що цей час був найстабільніший у їхньому житті.

Катерина та Євген познайомилися ще бувши студентам. Вона із Полтавщини, навчалася у Кропивницькому на курсі цивільної авіації. Планувала стати стюардесою. Він – із Черкащини, навчався у Харкові, з молодших класів мріяв стати льотчиком. На третьому курсі Євген обрав винищувальну авіацію і МІГ-29.

Сім'я жила у багатьох містах. До 2014 року Євген Лисенко служив у Кримській частині, у 204-тій бригаді тактичної авіації, яка базувалася в Бельбеку. Після окупації півострова бригада передислокувалась у Миколаїв. Вже тоді він був майором, командиром ескадрильї та інструктором.

"Я йому постійно говорила: "Жень, ти так швидко все робиш, всі допуски, всі оці медалі. Ти от, як спішиш жити, ну не спіши, давай, спокійно якось", – пригадує Катерина Лисенко.

Востаннє Євгена жінка бачила 24-го лютого. О третій ночі він підірвався по воєнній тривозі.

"Я його обняла, поцілувала. Він вийшов я закриваю за ним двері: ти ж мені подзвони! – Так-так, Катюш. Він вийшов, сідає в машину і завжди у вікно дивиться, навіть коли я не дивлюсь... Цього разу не глянув", – розповідає Катерина Лисенко.

Євген з 24 лютого увесь час був на зв'язку. Телефонував дуже часто, хоча й на кілька хвилин. Востаннє 9-го березня він написав: "не хвилюйся, я тебе люблю", – говорить вдова.

"Мені подзвонив командир і сказав, що Женя не виходить на зв'язок. Я сиділа і плакала, а з-за спини до мене підійшли його друзі. З такими обличчями ..., я одразу все зрозуміла. Моє життя зруйноване", – розповідає Катерина Лисенко.

Однорічний Єгор та трирічна Ліза ще не знають, що їхній тато героїчно загинув. 

"Донька просто як бачить літаки та вертольоти, то каже, що давай татові подзвонимо, він скоро приїде. Вона часто його згадує, сумує", – говорить Катерина.

 Петиція про присвоєння Євгену Лисенку звання героя України станом на 11 жовтня набрала понад сім з половиною тисяч голосів із 25 тисяч необхідних. Збір підписів триватиме до 21-го грудня.