«Це війна, і всю правду ми дізнаємось за років 50», – очільник Секретаріату Омбудсмена Роман Романюк

«Чи йти на нову роботу думав зовсім не довго»

- Ваше призначення для багатьох стало несподіванкою, але для тих, хто хоч трохи слідкував за вашою діяльністю, мабуть, це не було настільки неочікувано. Маю на увазі, що ви давно знайомі з нинішнім Уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем, ще з 2014 року. Але все-таки, як ви отримали пропозицію нової посади?

- Ви вже майже дали відповідь на запитання. Звичайно, це було для мене несподівано, але я завжди кажу, що у нашому житті дуже часто трапляються неочікувані речі. 

Ми з Дмитром Валерійовичем, по-перше, давно знайомі, по-друге, багато реалізували спільних проєктів завдяки співпраці міст-побратимів Луцька і Волновахи. Наприклад, прийом дітей із Волновахи на пасхальні канікули у Луцьку, де Дмитро Валерійович зі своєї сторони організовував дітей, а я забезпечував зустріч, прийом і координацію їх на Волині. Це вже багаторічна історія тісної, хорошої співпраці, дружних, гарних стосунків. 

Так відбулося, що Дмитра Валерійовича призначили Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Зрозуміло, що людина, яка заходить на будь-яку керівну посаду, насамперед будує свою команду, команду людей, яких вона знає і яким довіряє. Але не можна просто будувати команду серед друзів і знайомих. Потрібно, щоб люди були професійні в певних галузях чи сферах. 

Я вважаю, що та посада, яку я сьогодні обіймаю – керівник секретаріату – це великою мірою операційна діяльність, організація роботи самого секретаріату. Тому вона дійсно дуже схожа до тієї діяльності, якою я займався у Волинському обласному центрі зайнятості. Не можна прямо порівнювати, але так, це є управління, організація взаємодії між підрозділами, чіткість, конкретність виконання поставлених задач, величезний документообіг. 

В центрі зайнятості був великий документообіг, але у нас тут в рази більший, звичайно. І там, і там є робота з людьми. Тому Дмитро Валерійович мене побачив і запропонував, щоб я, з одного боку, підсилив його команду, з іншого – це й для мене особисто теж виклик. Адже, точно скажу, я вийшов із зони комфорту. Луцьк, друзі, сім’я, стабільна робота – все, ніби, добре, а тут кинув виклик самому собі. Але мені сьогодні не 58. Можливо, якби було, я більше був на сталому місці, а так, є шанс і можливість спробувати себе на іншому рівні. Ключове слово «спробувати». Не щодня трапляються подібні пропозиції, як кажуть. 

-  Довго думали?

- Я думав зовсім не довго, моя думка сформувалася за перших десять хвилин . Складніше було, звичайно, це обговорити з сім’єю: чи немає в них великих заперечень мене відпустити. Ввечері поспілкувалися з сім’єю, а на наступний ранок я вже підтвердив. 

-   Ви - фінансист за освітою…

-  У мене дві вищі освіти: перша – фінанси, але я чітко розумів, що вся моя трудова діяльність пов’язана з нормативною законодавчою базою: договори й інші речі, і мені просто вкрай не вистачало юридичної освіти. Тому в 2018 році здобув другу вищу освіту, напрямок – право, юрист. Торік успішно захистив наукову роботу. І маю ступінь кандидата економічних наук. 

Але юридична освіта стала у нагоді, бо вся робота, яка зараз пов’язана з інституцією омбудсмена – це основа захисту прав людини.

На Волині буде свій представник Омбудсмена

- Які сьогодні в Офісі Омбудсмена є дієві методи розв’язання питань? Чи це чергова інституція, яка висловить «глибоке занепокоєння» і «стурбованість»?

- Важелі точно є, вони виписані в законі про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Ми не є тією інституцією, яка не має повноважень. Тим більше зараз ми зовсім по-іншому завантажили роботу інституції. Ми, скажу простіше, будуємо свою роботу, не «відфутболюючи» людей. Дуже часто траплялися і трапляються випадки в різних інституціях, коли люди звертаються, а їх просто «відфутболюють», дають різні відписки.

Ми приймаємо звернення від усіх людей і реагуємо на всі. Адже часто так трапляється, що наша інституція є, напевно, вже крайньою, коли людина, пройшовши 10 кіл боротьби з різними інстанціями щодо відновлення свого права, до омбудсмена звертається, фактично, в крайньому випадку. Ми розуміємо, що це життєві долі, що це життєві історії, і точно потрібно допомогти. Мандат омбудсмена дозволяє звертатися і вирішувати фактично усі питання, за виключенням якихось надскладних або того, що не лежить в зоні нашої компетенції. 

-   Скільки за період вашої роботи на посаді ви отримали звернень і, власне, чого вони стосувалися?

- Лише за вересень надійшло в секретаріат уповноваженого 5 615 звернень. Це величезний масив. Хтось каже: «Чим займається ваша інституція, чого у вас так, умовно, багато працівників?». Кожне зі звернень потрібно зрозуміти і зреагувати. Відпрацьовуючи звернення, іноді треба надіслати три-п’ять інших уточнюючих запитів до різних правоохоронних органів, інших інституцій чи міністерств. Після цього як отримуємо відповіді, варто їх також опрацювати. А, можливо, треба ще й контрольні відповіді. Одне звернення ми розглядаємо умовно 45 днів. Це термін розгляду звернень відповідно до закону. 

Інколи ми не встигаємо вчасно відпрацювати, тому що залежні від відповідей інших органів й міністерств. 

Якщо говорити про категорії людей, які звертаються, то з цього названого масиву у вересні були 739 – внутрішньо переміщені особи, це найбільша група, яка зараз звертається, 579 – пенсіонери, 347 – члени сімей військовослужбовців. Якщо говорити про сфери, то найбільше звернень надходить щодо порушення інформаційних прав: звернення до органів влади на доступ до публічної інформації, захист персональних даних. З усього масиву це – номер один. Зокрема,  1 509 звернень стосувалися доступу до публічної інформації.

-  Зараз закриті реєстри, воєнний стан, навіть органи місцевого самоврядування дозволяють собі дещо не публікувати, дещо забувати. Хто правий?

-   Складно, але повинні всі розуміти: в країні війна. В умовах війни потрібні певні дії і певне реагування з боку держави на упередження використання персональних даних, доступу до різних реєстрів, адже сьогодні в умовах сучасних цифрових технологій, ви, незалежно від точки, де ви є, можете мати доступ. Зрозуміло, що спецслужби також не сплять і вони готові радо відпрацьовувати різну категорію людей. 

Особисто моя думка, цей крок точно виправданий. Та є ще інша складова – низка державних органів, органів місцевого самоврядування дещо зловживають цим. Тут важливо чітко зрозуміти, чи це є дійсно рівень необхідності ненадання (адже є ризики витоку інформації), чи це вже просто елементарне небажання надати інформацію. 

-  До прикладу?

-  Наприклад, розміри заробітної плати чиновників, посадових осіб. Це не є військовою таємницею, якщо це людина на державній службі, на державній роботі, то це відкрита, публічна інформація. Часто ми зустрічаємо відписки, що в умовах воєнного стану – закрито. Насправді, це не так. 

Складніша ситуація, яка набула зараз більш масового обговорення – це різні нагородні списки. Дуже багато звертаються із запитами: «Просимо надати списки, прізвища», «Ми хочемо знати, чи нема зловживань». Але це закрита інформація, тому що серед цих нагородних є і волонтери, і ті люди, які докладають зусилля до боротьби проти нашого агресора. Цією інформацією може скористатися зовнішня сторона і тоді спеціально буде вираховувати конкретних осіб. З одного боку, ніби інформація публічна, а з іншого – в умовах сьогодення – ні. 

-  Яке зі звернень найбільше запам’яталося?

-  Було одне найбільш абсурдне: чоловік прийшов на особистий прийом до Уповноваженого з проханням допомогти поновитися йому на посаді. Це часта ситуація, але тут є нюанс: людина звільнена з посади в 1984 році. І вже майже 40 років чоловік веде такий спосіб життя, борючись за тему, яка йому болить вже стільки років. А підприємства цього вже не існує, СРСР – теж. І найголовніше: заявник хоче домогтися виплати зарплати за весь період.

- Крім того один з напрямків Офісу – дотримання права на віросповідання. А нині у зв’язку із томосом, війною, переходом парафій, то у деяких регіонах доходить і до бійок.

Має бути здорове розуміння і здорова межа у всьому. До нас надходить багато звернень на цю тему, ми їх розглядаємо запитуємо в настоятелів думку, позицію, намагаємося знаходити золоту середину. Бо тут і політичне питання, і складне в умовах війни.

-  Скільки сьогодні у вас працівників?

-  Зараз у нас 330 працівників. Ви ж самі бачите, скільки щомісяця надходить звернень. Ми змінили структуру роботи секретаріату. По-перше, ми охопили всі сфери життєдіяльності, у тому числі й ті, які з’явилися зараз: з’явився новий представник Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб, які постраждали від агресії, представник щодо питань військовослужбовців, який займається в тому числі і полоненими. Зараз у нас всього дев’ять представників, які охоплюють різні напрямки: права дітей, соціально-економічні права, інформаційні та інші. 

Також ми впровадили представника Уповноваженого в кожній області. Раніше було 5 регіональних представників на всю Україну, тепер – 24. Це наша децентралізація, ми йдемо максимально до людей. У кожній області буде представник і 2-3 головних спеціаліста. Ми це зробили, щоб швидко і оперативно реагувати на якусь подію, щоб оперативно виїжджати на місце, де є якесь звернення.

-  Хто представник Уповноваженого на Волині? 

- Сьогодні ми в пошуку достойного кандидата. 

-  Добре, а фінансування? Зі всією повагою, але в країні війна, а ви розширюєте штат…

-  Ми збільшили штатний розпис. Але ми не укомплектовані на 100%. Нам навіть  обмежили фінансування: на 2023 рік у проєкті бюджету нам передбачають на 20% менше, ніж на 2022 рік. Усі зміни штату – лише в межах бюджетних призначень. 

«Денісова, мабуть, намагалася показати свою важливість і впливовість»

-  Офіс з березня був на слуху в усіх через попереднього омбудсмена Людмилу Денісову… 

- Знаєте, не дуже приємно говорити про попередників, як кажуть, але точно треба говорити. Адже сьогодні ті факти, з якими ми працюємо безпосередньо в своїй роботі, є і критичні, і кричущі. 

От чому у березні багато говорили про Денісову й інші речі? Тому, що вона, мабуть, намагалася показати свою важливість і впливовість, як посадової особи, і в маси озвучувалося багато інформації, яка насправді не мала жодного підтвердження. Мова йде про велику кількість звернень, які надходили. Насправді вони не реєструвалися, належним чином не обліковуватися. Тобто була якась умовна віртуальна телефонна гаряча лінія, яка не мала ніякого свого конкретного підтвердження і змісту. Особливо дорікають їй за гучні заяви про зґвалтування, в тому числі дітей, із застосуванням різних предметів. Жоден, підкреслю, жоден факт не має підтвердження і не зареєстрований в правоохоронних органах, не розслідується прокуратурою, не мав якесь конкретне місце. 

Я не кажу, що такі випадки і звірства не могли мати місце, тому що ми бачимо жахливі ситуації. Але якщо говорити це в маси, коли це особливо чутлива тема для суспільства, то такі факти повинні мати підтвердження. 

В умовах війни, коли ми ще на початках не розуміли, що взагалі відбувається, Людмила Леонтіївна дозволяла собі дуже часті і тривалі відрядження за кодон, які, на мою думку, були неприпустимі саме в ту фазу, саме в той період, коли у нас почалися активні бойові дії і потрібно тут і зараз захищати нас. 

Я розумію, що активність на міжнародній арені в омбудсмена дуже потрібна. І сьогодні ми вже вийшли на рівень, коли є представники Уповноваженого, які часто їздять, та і Уповноважений сам бере участь. Але сьогодні вже інший період, інша фаза. Сьогодні ми повинні вмикатися і активно переконувати світову спільноту допомагати в боротьбі.

- Тобто тоді потрібно було захищати людей тут? 

- Я переконаний, що так.

-  Але, може, і треба було робити ці гучні заяви, щоб привернути увагу? Чи все-таки потрібно було, щоб вони були підтвердженими?

-  Я завжди говорю, що не можна кидати пусті слова, а особливо такій посадовій особі і в цей чутливий період. Точно ні.

-  Дуже показовий кейс – про знайдену коробку із зубними протезами. Ви вже були на цій посаді. На цю історію всі купилися, вона була дуже тригерною і для українців, і для європейців, а виявилося, що це трішечки не так.

-  Де насправді правда, якщо можна так сказати, ми не скоро дізнаємось.

- Тобто це ще не доведено, що ці протези були викрадені з будинку стоматолога?

-  Яка логіка цьому стоматологу збирати ці протези, тримати їх в такій кількості? До того ж ви бачили, що там не лише самі протези, а й цілі щелепи людські були. З якою метою тримати, в коробках зберігати – питання риторичне. З іншого боку, якщо порахувати ту кількість, яка там є, то їх дуже багато. Якщо припустити, що дійсно саме так відбувалося, то яку кількість людей треба було пропустити, познущатися.

Це війна. Тут все дуже складно і, на мою думку, ми дізнаємося всю правду за років 50. Будемо знати, що це було, як це було, кому це було вигідно, хто яку роль відігравав. Сьогодні надважливо нам – перемогти.

«Здається, після Бучі й Ірпеня, нас нічого вже не дивує, але «чим далі в ліс», тим більше здивувань»

-  Коли ви йшли на цю посаду, ви усвідомлювали і були готові до того, що доведеться вирішувати отакі питання, говорити про деокуповані території і про те, що там відбувається?

-  Ніхто не окреслював усі сфери, напрямки і всі пункти посадових обов’язків. Я розумів загально конструкцію, роботу і рівень відповідальності, під якими я підписуюся. Я чітко усвідомлюю, що інституція омбудсмена сьогодні  працює в зовсім інших реаліях, ніж в мирний час.

Я розумію, що такі речі є. Що будуть і такі, з якими доведеться не тільки обговорювати, а й виправляти. Я готовий до питань різного рівня складності, єдине – дивує рівень звірств. Звичайно, здається, після Бучі й Ірпеня, нас нічого вже не дивує, але «чим далі в ліс», тим більше здивувань, нелюдського, нереального ставлення, порушення будь-чого, просто шаленого звірства. Я думаю, для науковців потім буде ще багато роботи, щоб зрозуміти феномен росіян, їхньої психології, психіки. Їх принципів знущання, катування, якогось такого домінування.

-  Ви були на деокупованих територіях?

-  Ні, я не був, Уповноважений їздив.

-  Яка там ситуація з точки зору дотримання прав людини?

-  Просто катастрофічна. Про яке дотримання прав людини може йти мова , коли нехтують усіма принципами в порушення усіх норм і правил ведення війни? Ситуація дуже непроста.

«Ми сьогодні не можемо поїхати на Урал чи куди, залізти в бункер і покарати Путіна»

-  Війна – дуже брудна річ, дуже страшна, а які ж тут норми і правила? В багатьох інституціях говорять про те, що Росія порушує норми і правила ведення війни, традиції, а чи можуть бути правила війни?

-  Я вважаю, що можуть, тому що ми не одну війну вже переживали, проходили і різні локальні конфлікти були. До речі, дуже не подобається, коли хтось говорить, що у нас конфлікт. Ні, у нас повноцінна війна. В класичному розумінні, якщо грубо говорити, війна – це бойові дії між арміями, між військовослужбовцями, вона не повинна містити тероризм щодо цивільного населення. Те, що ми зараз бачимо – діаметрально протилежне. Війна, як на мене, не стільки вже з армією, як просто проти нації. Те, що вони зробили із Запоріжжям: 12 ракет і все по цивільній інфраструктурі, будинках. Де там військовий об’єкт, де там логіка ведення війни? Це просто винищення нації.

-  От і виходить, що у цій ситуації всі міжнародні договори не діють, їх не дотримуються і порушникам ніхто нічого не може зробити. Чому так?

-  Сьогодні з їхнього боку порушується, все, що можна. 

-  Це як хуліган, який прийшов і якому ніхто нічого не може зробити…

-  Це сьогодні ніхто не може, але ми зараз багато говоримо про те, що від нас потрібне максимальне документування злочинів, і не тільки нашими силами. Всі, хто тільки може, залучаються: представники громадськості, в тому числі журналісти. Міжнародна спільнота теж повинна бути залучена, бо коли настане час, притягнення до відповідальності всіх винних, тоді вони повинні понести покарання.

-  Всі покладають великі надії на Гаазький трибунал, згадують Нюрнберзький процес, але треба ж всім розуміти, що підготовка до нього і сам процес тривали не місяць і навіть не рік.

-  Розумію, але це процес, який повинен бути, тоді буде точний кінцевий результат. В іншому випадку ні я, ні ви, ні, при всій повазі, до Збройних сил України, ми сьогодні не можемо поїхати на Урал чи куди, залізти в бункер і покарати Путіна. Не можемо ми цього зробити, і світ не може. Тому є речі, які йдуть послідовно. Ми сьогодні повинні вибити їх з нашої території, але, вибиваючи, зафіксувати усіх, як безпосередньо рядових виконавців злочинів, так і тих, хто віддавав накази. 

Мене часто запитують, чи відомі імена і прізвища. Так, відомі. До того ж, вони швидко встановлюються. Сьогодні це легко зробити в умовах цифрових технологій. Встановлені безпосередні виконавці, але ж ще хтось віддає наказ: є вищі керівники і ще найвищі – військово-політичне керівництво.

-  Уявімо, процес почався, незалежно як він називатиметься, але Путін в бункері – що далі? Чи він виїжджає на черговий саміт G20 і його там вже, пробачте, «пов’яжуть»?

-  Я не є великим військовим експертом, щоб розкладати цю складову, тому, як воно може бути насправді, покаже час. Але речі повинні фіксуватися. Якщо ми себе вважаємо європейською, демократичною, цивілізованою країною, то повинні відповідно рухатися, діяти, бути в цій спільноті. Ми повинні грати за цими правилами. Чому, розуміючи, як вони знущаються над нашими військовополоненими, ми так не робимо над їхніми? Тому, що ми – інші і повинні дотримуватися цього, як би нам цього не хотілося, особливо родинам військовополонених.

-  Як правильно журналістам збирати докази, щоб їх можна було використати в суді? 

-  Всю інформацію, яку зібрали чи якою володіють журналісти, вони зобов’язані передавати у правоохоронні органи, які наділені повноваженнями збирати докази чи їх співставляти і фільтрувати. Журналіст не відкриває кримінальне провадження і не веде супровід кримінальної справи, він володіє інформацією. Вона настільки різна, що складно всім розібратися, де точно правда, а де межа. Тут важливо, щоб журналісти передавали правоохоронцям інформацію, якою володіють.

«Зазвичай українці вміють скаржитися, що держава винна. Може, вже досить?»

-  Коли ми говоримо про звільнені території часом чуємо про випадки, коли місцева влада не організувала евакуацію вчасно, коли була можливість. Чи є вина місцевої влади в тому, що порушуються права цих осіб, які там залишилися під окупацією, чи таких випадків не фіксувалося?

-  По-перше, хочу звернути увагу, що у нас війна триває вже більше пів року – дуже великий період часу, як на мене, для того, щоб кожній дорослій людині, самостійно вжити дій і прийняти рішення щодо евакуації. 

-  Я маю на увазі критичні моменти на початку повномасштабного вторгнення. Чи були такі звернення?

-  З великого масиву цих звернень я не пригадаю, мені складно виокремити, що такі були. Знаєте, це з розряду, коли хтось комусь щось винен. Зазвичай українці вміють скаржитися, що держава винна. Може, вже досить?

-  А як щодо дітей, коли батьки вирішили, що вони будуть жити у місті, яке бомблять, за умови, коли є можливість евакуюватися. Чи порушують вони права дітей?

-  Дуже складне питання і тут тонка межа. Кожна ситуація є індивідуальною. Ми ж не знаємо, в яких умовах вони перебувають. Можливо вони дійсно свідомо хочуть того «руского міру», на жаль. Є частина громадян, які не евакуйовуються і сидять на підконтрольній Україні території, де тривають бої, скаржаться на владу, на ЗСУ, але приховано чекають, коли їх «визволять». Є такі факти, на жаль.

-  Чи можуть українці, які постраждали від російської армії, через суди отримати якісь компенсації?

-  У нас на рівні держави розроблено і впроваджено багато нормативно-правових актів, постанов Кабінету міністрів, є відповідні портали, сайти, де люди можуть подавати заявки щодо знищених будівель, майна і отримувати відповідні компенсації. Діють розроблені різного роду програми. 

-  Я більше кажу про випадки фізичного насилля: утримання в катівнях, наприклад.

-  Якщо такі звернення потрапляють до нас, ми обов’язково залучаємо правоохоронні органи. Треба зрозуміти, що ми не можемо порушити кримінальну справу, як інституція, але можемо відреагувати, спонукати і контролювати, щоб відповідний орган, який наділений цими повноваженнями, робив це якісно. Це головне, чим фактично ми займаємося. Є різні інституції, структури, які мають компетенції, а наше завдання – їх переконати, проконтролювати.

Про обмін полоненими домовляються з ФСБ

-  Яка роль Офісу була в обміні полонених?

-  Офіс омбудсмена активно залучений і включений в переговорні процеси щодо обміну полоненими і саме завдяки Уповноваженому Дмитру Лубінцю. За його підтримки і сприяння теж відбувалися ці обміни. Дмитро Валерійович там не просто так був присутній. Я не можу розказувати багатьох деталей. Більше того, ми маємо окремого представника Уповноваженого з напрямку військовослужбовців і військовополонених – силовий блок, який теж активно працює з ГУР МО. Утворений МІП – координаційний центр, який займається цим, там ми теж є присутні.

-  Як тривають переговори про обмін?

- Дуже складно йдуть переговорні процеси з обміну. Був період - майже більша половина літа - коли не було жодних обмінів, тому що та сторона категорично відмовляється від будь-яких обмінів і процесів. Саме завдяки, скажу відверто, великому старанню особисто президента Зеленського цей обмін 215 чоловік відбувся.

-  З ким Україна говорить про це?

-  Безпосередньо, номер один – це ФСБ, але є й інші долучені структури – робочі групи, так би мовити, які між собою ведуть діалоги і спілкуються.

-  Чи зрівнялося число українських і російських полонених? Якщо говорити про формат «один на одного», чи є у нас такий фонд, щоб обміняти?

-  Безумовно, у зв’язку з такими великими контратаками, які ведуть українці, у нас збільшився обмінний фонд на тисячі осіб. Збройні сили вели активні наступальні операції: Ізюм, Лиман, Балаклія. Зрозуміло, що велику кількість знищили, але теж багато захопили в полон. Росіяни здаються, бродячи по полях три-п’ять діб і не розуміючи, хто вони і що вони.

-  Сьогодні ніхто так і не озвучив конкретну цифру взятих у полон росіян під час контрнаступу.

-  Я теж не маю права називати. Але скажу, що їх багато.

-  Що кажуть полонені росіяни? В легенду про те, що вони їхали на навчання, вибачте, вже ніхто не повірить. Яка в них тепер мотивація йти сюди? Захист «людей Донбасу»?

-  Мотивація в них в глибині, в мисленні. З одного боку, це – завоювати, з іншого – в них є заздрість: чому ми можемо жити краще і мати те, чого не мають вони. 

-  Тобто коли вони приїхали сюди і це все побачили, то в них ще більше закипає злість?

-  Так, Росія дуже велика у своїх масштабах. Перші, хто в нас воювали, це ж була середина Росії чи навіть Далекий схід, який не бачив цивілізації. Живуть у болоті і для них це норма. Там 11 часових поясів. Те, що відбувається в Москві, не розуміють посередині країни, чи ще далі.

-  Я бачила сюжет з однієї пенітерціарної установи, де утримуються російські полонені. Там була теза про те, що українські правоохоронці цілком усвідомлюють, що 60% з них після повернення до Росії знову прийдуть сюди воювати.

-  Я думаю, що ця думка має право на життя, тому що у них, не дивлячись на те, як ми адекватно з ними поводимося в полоні, реальність зовсім інша. У них ментально є ненависть і злість. Ми неодноразово чули, як їхні дружини кажуть: «Ти там ґвалтуй українських жінок». Ну яка здорова людина буде таке казати?  В них насилля в різний спосіб – номер один.

-  Що говорили українські полонені про ставлення до них?

-  Ставлення жахливе. 90% всіх полонених, які повернулися, мають шалену втрату ваги, з них просто знущалися і били. Можна багато жахливих речей говорити, але елементарно – їх не годували чи годували водою. Це жах. 90 % всіх військовополонених страждають на анорексію – це ненормально і є порушення всіх прав. 

У мене теж часто запитують про нові звільнені території: чи можемо ми там знову спостерігати таке? Як би це не звучало негативно чи не хотілося б чути, але я думаю, що можна навіть і не таке там бачити. Тому, що з кожним днем, коли росіяни перебувають на території, тим більше може мати місце звірств і жахливих злочинів.

-  Коли ми дізнаємося всю правду? Ви говорили про 50 років

-  Це моя особиста позиція і думка. Звичайно, ми з кожним місяцем і роком будемо мати розуміння що це, як це і де це. 

«Там наші жінки з дітьми, які втікали від росіян, і там же ті, від кого вони утікали»

-  Сьогодні дуже багато українців перебувають за кордоном. Чи звертаються українці за допомогою, якщо їх права порушують? І чи мають вони куди звертатися?

-  Можливість звернутися до нас є з будь-якої точки світу, адже в нас є безкоштовна «гаряча лінія», де ми приймаємо дзвінки, є електронна пошта. Якщо є потреба – доступ є.

До нас звертаються за допомогою виїзду на навчання за кордон, оскільки ухвалене рішення не випускати чоловіків за цієї умови. Це рішення ухвалили, бо було дуже багато зловживань, наприклад, 55-річний чоловік – студент і їде навчатися за кордон.

Або звертаються щодо дітей, яких вивезли за кордон без дозволу іншого з батьків. Хоча зараз нема потреби на кордоні надавати дозвіл, їх випускають і так, але так треба, тому за можливості варто такий документ мати, щоб не було потім проблем.

Сьогодні багато українців живуть і в сім’ях європейців, і в спеціально відведених для цього місцях, надані всі умови, фінансову підтримку, яка відрізняється залежно країни. Чому ми так звертаємось до міжнародних партнерів: ми маємо доносити їм інформацію, щоб якомога більше людей знали про звірства росіян. Повірте, багато з них досі здивовані, що таке взагалі можливе.

Нині назріває дуже нехороша ситуація в Європі. Днями у мене була зустріч з представницею  департаменту МВС Німеччини. Згідно з нашими та їхніми даними там перебуває 1-1,2 мільйона українців, 90% з них – це жінки з дітьми. А у зв’язку з оголошенням мобілізації в Росії, звідти втікають чоловіки, і багато їх їдуть до тієї ж Німеччини. І тепер виникає ситуація: там наші жінки з дітьми, які втікали від росіян, і там же ті, від кого вони утікали. Вже є непоодинокі факти конфліктів, були побиття, скандали і є загрозлива ситуація.

-  Що кажуть представники Німеччини?

- Вони кажуть, що знають про цю проблему, що розселяють їх у різних локаціях. Вони кажуть, що знають і розуміють, що це великий ризик і велика загроза. 

- Переглядаючи вашу сторінку у фейсбуці прочитала про те, що Офіс домовився з іноземними партнерами про будівництво модульних містечок для українців з регіонів, де знищена уся інфраструктура, щоб вони могли перезимувати. Розкажіть трошки детальніше. 

- Франція та Німеччина готові фінансувати виробництво модульних містечок. Бо везти їх сюди і тут монтувати – надто затратно, натомість вони шукатимуть виробників тут. Ми надали їм шість варіантів конструкцій, виробників, а вони визначаються і будуть фінансувати. Це не буде по всій Україні. Мова йде про більш безпечні регіони, щоб могли виїхати і перезимувати, чи там змогли жити ті, хто виїхав раніше, але перебував у навчальних закладах і нині після відновлення навчання шукають житло.

Текст: Юлія Малєєва