«У Луцьку почуваюся безпечніше, ніж у США» — американець, який обрав Україну своїм домом

У інтерв'ю РБК-Україна Майкл розповів, чому вирішив залишитися в Україні, що його здивувало після переїзду, як він вивчає українську мову, які традиції перейняв, що любить і чого не розуміє в нашому побуті. Крім того, іноземець поділився міркуваннями про різницю між США та Україною та чому мріє створити сім'ю саме тут.

– Розкажи більше про себе. Де ти народився та чим займався до переїзду в Україну?

– Я народився в Техасі, там вивчав фінанси, потім я працював у Нью-Йорку на Уолл-стріт. Жив шість років у Німеччині, також у Відні, тобто я розмовляю німецькою. А під час пандемії я був в Україні, і до цього я також жив тут.

– Як ти потрапив в Україну? Чому саме вона з'явилася в думках?

– Я багато подорожував, був у майже 40 країнах, але коли жив у Мюнхені, я познайомився з українцем. Він з Луцька, де я зараз живу. Він дав мені мої перші гривні.

Я не знав, що одна гривня - це небагато, але він сказав, що мені потрібно відвідати Україну. Не тільки Київ, а також Одесу, Львів, Карпати та інші міста. І так у 2019 році я вперше приїхав в Україну як турист. Вдруге я також був як турист, але сталася пандемія, і я залишився жити на два роки. 

– Чому вирішив залишитися тут жити?

– Шість років тому я працював більше як художник, працював з галереєю у Відні. Я дуже люблю Відень, але там дорожче, більше конкуренції. Тут я відчуваю себе вільнішим як художник, тут я можу творити. 

Я жив на Рейтарській. Я не знав, що це дуже креативна, хіпстерська вулиця. Це був збіг. Мені дуже сподобалося, і я багато малював, я знайшов багато натхнення і так вирішив спробувати тут жити, творити мистецтво.

– Розкажи про своє перше враження, коли тільки приїхав в Україну.

– Я був здивований, що Україна як багато західноєвропейських країн. Бо я як американець, не знав багато про Україну. Київ виявився дуже гарним архітектурно та навіть більш сучасним, ніж я думав.

Я думав, що Україна - це країна, яка ще розвивається. У Києві дешевше, ніж у Відні, і, за моїм досвідом, дешевші країни не такі сучасні.

Але тут гарні міста, гарні люди, дуже приємні та позитивні враження в мене.

– Розкажи, як ти уявляв Україну до переїзду. Ти сказав, що думав, що вона більш як developing country.

– Я намагався уникати багатьох стереотипів, але у 2018 році був у Росії, на жаль. Я думав, що це буде такий самий досвід. Як американець, я не знав, що між Україною та Росією буде така велика різниця.

Певні схожості я також відчував, але помітив, що це інша країна, інша мова. Однак шість років тому я чув більше суржику або російської мови, ніж зараз.

В Україні поєднується європейський стиль і пострадянський вплив. Це впливає на Україну більше, ніж культури інших країн. 

– Яке враження про Росію у тебе тоді сформувалося, бо ти сказав, що побачив різницю між Україною і Росією? 

– Найбільша різниця - це люди. Там у мене немає такого позитивного досвіду, емоцій, як в Україні. 

До того, як приїхати в Росію, я уявляв Санкт-Петербург дуже гарним архітектурно. Таким самим я уявляв Київ.

Тоді я майже не знав історії, і зараз багато чого ще не знаю. Проте головна відмінність - це різниця в менталітеті. Це було дуже відчутно.

– Ти дуже гарно говориш українською мовою як для іноземця. Як ти вивчав мову?

– Насправді я не добре розмовляю, але я почав навчання під час ковіду. Моя колишня дівчина з Мукачева. Ми жили в Києві, і вона почала допомагати мені з українською.

Я збирав передбачення з «Сільпо» й писав пісні, навіть мій перший музичний альбом вийшов п'ять років тому українською. Але це було складно 2020 року. Більшість моїх друзів розмовляли російською.

До повномасштабного вторгнення я вирішив переїхати до Львова, щоби покращити свою українською. Я знайшов вчительку, вона працює в УКУ. І нарешті почав брати правильні уроки. Не постійні, але я вивчав граматику, відмінки, що було дуже складно.

Я, на жаль, зараз не практикую багато, тільки через інтерв'ю або коли виступаю, але вдома я розмовляю англійською.

– Що тобі в українській мові досі є складним?

– Родовий відмінок завжди найскладніший. Також дуже складно з наголосами. Це божевілля, що я можу сказати зАмок або замОк, і це будуть різні слова.

Я не пам'ятаю всі наголоси, але граматично найскладніший родовий відмінок. Я знаю, що найважливіше - це просто будувати речення та думки, але мені соромно, коли я не правильно розмовляю.

– Чи є якісь слова, які ти не можеш вимовити через свої національні особливості? Які слова в українській мові тобі складно даються?

– Я думаю, багато. Моя дружина сказала, що це нормально, що деякі слова я вимовляю неправильно.

Мені складно даються всі слова з м'яким знаком та буквосполучення «ія». Наприклад, мою дружину звати Юлія, але я кажу Юлічка, бо мені так легше. 

Я буду завжди розмовляти з акцентом, але також у мене проблеми з «і» чи «и». Найчастіше я помиляюся в таких словах. Я просто не чую різниці в словах, і це дуже складно.

Але в принципі багато слів я неправильно вимовляю. Паляниця, наприклад. 

– Я бачила у твоєму Інстаграмі багато фото в вишиванках. Скільки у тебе вишиванок?

– Так, я дуже люблю вишиванки. Вперше я побачив сорочку у Відні чи в Мюнхені на українцях. Мені здалося це чимось крутим та особливим.

У мене повно вишиванок. Якщо мені якась подобається, я відразу її купую. Думаю, зараз у мене приблизно дев'ять вишиванок. Я можу буквально щодня одягати нову. На мою думку, це дуже стильний елемент культури. У вишиванках я катаюся на скейтборді, і взагалі багато речей роблю саме у вишиванках.

– Як тобі українська кухня? Які страви сподобалися відразу, а які до сьогодні ти не розумієш?

– Гарне питання. Наприклад, коли я переїхав в Україну, моя вага була 72 кілограми, зараз я важу понад 80. Це неймовірно. Більшість людей наїдають пузо в Америці, а я в Україні. Тобто так, я люблю українську їжу.

Моя улюблене - це вареники з картоплею, з сиром, борщ, голубці дуже люблю, і все зі сметанкою. Я дуже люблю.

Що я не дуже люблю, це холодець. Для мене це дивно. І холодник. Це просто дивно, але останній раз, коли я їв, сподобалося. Можливо, це залежить від того, де я куштую. І також я не дуже люблю кров'янку.

Але я люблю сало. Нещодавно я куштував свіжину. Тобто на моїх очах закололи свиню. Це було страшно. Я думаю, в майбутньому я буду їсти менше свинини, хоча це дуже смачно.

Взагалі я дуже люблю українську їжу, більше ніж інших країн. Коли в Україні я бачу в когось пузо, я бачу задоволення.

– Чи було щось таке, що тебе шокувало, коли ти приїхав до України?

– Це не те що прям шокувало, але, наприклад, моя перша поїздка в маршрутці. Це був новий, але крутий досвід.

Також українські дороги. Вранці ми були в Тернополі, їхали до Луцька, і це була складна дорога, як для сучасної України. Це не дуже добре.

І також метро в Києві. Це класно, але я пам'ятаю ще жетони, які потрібно було кидати в автомат, щоби пройти. Це також було несучасно. Але думаю, що на цьому все.

Взагалі я вважаю, що Україна ближча до західноєвропейських країн, ніж інші.

– Які речі тобі подобаються в українському способі життя? 

– Жити зараз особливо дивно, бо ти можеш бути в кафе з друзями, жартувати, а це буде під час виключення світла. І це щось про українську, більш позитивну ментальність.

І що цікаво: в Україні я більше рухаюся, ніж в інших країнах. Тут зручний транспорт, я можу доїхати куди завгодно або ж дійти туди пішки.

– Як би ти описав українців з огляду на те, що ти іноземець, і бачиш нас трошечки збоку?

– Я б описав українців як дуже теплу, щиру, приємну, розумну націю. Це залежить від людини, а не національності, але з мого досвіду більшість українців, яких я зустрічав, саме такі. Особливо в Тернополі. Це моє улюблене місто в Україні.

Мені також здається, що українці більш відкриті, ніж німці, наприклад. Не знаю, як інші іноземці, але тут я знайшов багато друзів. Не тільки мого віку, у мене є друзі віку дідусів і бабусь. І думаю це тому, що українці дуже щирі, приємні люди.

– Які побутові звички українців тобі здавалися незрозумілими або дивними? 

– Багато забобонів. Наприклад, не викидати сміття після обіду, чому? Для мене це смішна звичка. Але мені подобаються забобони про гроші, адже це означає, що я буду багатим.

Американці не будують конкретних планів відразу. Ми можемо сказати: «Так, побачимось наступного тижня», але ми не серйозно. Але в Україні це більш чесні слова. Це хороша звичка.

Я також не знімав взуття у квартирі, але зараз для мене це нормально.

– Чи долучався ти до традицій, які пов'язані з українськими святами?

– Так. Я був два роки тому у Львові під час Великодня. Там було дуже круто. Особливо коли люди співали гаївки, якщо я не помиляюся.

Наскільки я розумію, у різних областях України різні традиції святкування. Минулого Різдва ми були в селі Криворівня. Це дуже старе село, де була чарівна атмосфера. Люди співали на вулиці, і це був дуже крутий досвід.

Також раніше я був вожатим у дитячому таборі в Карпатах і ми святкували Івана Купала. Стрибали через вогонь, пускали вінки на річку. Я дуже люблю вивчати нові традиції. 

– Коли Росія розпочала вторгнення у 2022 році, ти був тоді в Україні чи за кордоном?

– Я був у Мексиці. Я пам'ятаю точно, що був здивований, але через два тижні я повернуся в Україну. Це був у березень. Я орендував квартиру у Львові й повернувся, тому що жив тут.

Це був мій вибір, але складний вибір. Більшість моїх друзів-іноземців виїхали в інші країни, але я таки повернувся.

– Ти не боявся їхати в ту країну, де іде війна?

– Трошки так, але в мене тут  багато друзів і я не думав про свій страх. Я просто думав, що всі мої речі тут, моє життя тут, я буду жити тут.

Я пам'ятаю, що це було складно. Спочатку повітряна тривога була чимось більш серйозним для мене, я завжди спускався в укриття. Сьогодні я не роблю так щоразу. 

– Коли відбуваються обстріли, як сприймаєш, як реагуєш?

– Завжди складно, важко. Пам'ятаю два тижні тому ми з дружиною репетирували наш перший весільний танець у кімнаті біля туалету. Ми намагалися бути в безпеці, але ще ми думали про наше майбутнє, що наступного дня наше весілля.

І це було дуже дивно. Ми не живемо в страху, але це дуже серйозні речі.

– Чи були у тебе випадки, коли хотілося поїхати з України?

– Іноді так. Але це лише особисті моменти. Я багато подорожую і хочу ще. Але я не уявляю життя в інших країнах. Будемо тут жити довго.

Як американець, я не дуже хочу повертатися й жити в Америці. Це не моє, і там складно жити. Я люблю різні країни, європейські країни, але вважаю, що все, що я хочу, окрім війни, я можу знайти тут, в Україні.

– Ти сказав, що як американець не хочеш жити в Америці. Що тобі в Україні подобається більше, ніж у Штатах?

– Крім традицій, культури, їжі та людей, це також і безпека кожного дня. У Луцьку я почуваюся безпечніше, ніж у Лас-Вегасі.

Я думаю, у Лас-Вегасі більше людей померли через стрілянини, ніж у Луцьку через війну. Я розумію, що росіяни тероризують нас, але в Америці ми тероризуємо самі себе.

Я, наприклад, відчуваю, що українці більш доброзичливі до мене, як до іноземця. Тут більше комфорту, більше розуміння. Можливо, це залежить від місця, де я живу та хто в моєму оточенні, але я дуже люблю тут жити й не хочу жити в Америці.

– Є щось, чого тобі бракує з твого американського життя?

– Якщо чесно, тільки мої батьки, друзі. І іноді тако, які там продають. Іноді бракує гумору. В Україні я виступаю як стендап-комік, але тут це ще розвивається. У США це вже дуже велика сфера.

Ще я сумую за small talk, як у США. Мені здається, що українці відкриті, але, наприклад, моя дружина не любить спілкуватися з незнайомцями на вулиці. Я розумію, чому, але це не властиво в Америці. 

– Ти розповідав раніше, що любиш українську культуру. Назви свого улюбленого українського співака чи гурт.

– Я дуже люблю Скрябіна. На це багато причин, але загалом, бо він дуже талановитий чоловік. Також «Один в каное», «Бумбокс», «Tember Blanche», BRYKULETS, «Nazva». Також подобаються TVORCHI. Вони круті. Це перші, кого я почав слухати після переїзду.

У мене є подкаст «Крапля натхнення», де ми говорили з різними музикантами або виконавцями. Там я й познайомився з ними.

– Назви улюбленого письменника чи письменницю в Україні.

– Я дуже люблю Юрія Іздрика. Нещодавно він був у Луцьку. Я бачив його виступ. Він такий, як рок-зірка (сміється). І це дуже круто. Звичайно, Леся Українка, Ліна Костенко. У нас багато книг вдома.

Я багато читаю ці поезії, але це складно для мене. Мені потрібна моя дружина або Google Translate. Тобто я не можу сказати, що все розумію, але сучасні вірші для мене легші.

– Чи траплялися з тобою якісь курйозні ситуації через мовні непорозуміння?

– Три роки тому ми були на святкування Масляної на платформі «Арт-завод». Я хотів замовити рибу та картоплю, але коли відкрив свою коробку, це було щось дуже інше. Більше навіть як салат.

Але це не перший раз, коли я замовляю щось одне, а отримую зовсім інше.

Іноді, коли я розмовляю з тещею, у нас багато непорозумінь. Вона каже: «Бери їж», я кажу: «Я наївся», але після цього буде ще більше їжі на тарілках. Я не знаю, чи це непорозуміння, але вона змусить мене.

І також, коли я їду маршруткою, я ще соромлюся кричати «на зупинці», тому іноді я просто їду до кінцевої.

– Ти можеш порівняти, наскільки дорого жити в Україні порівняно з Америкою?

– Це набагато дешевше, особливо в Луцьку, ніж у Києві. Останнє місто, де я жив в Америці, це був Нью-Йорк, і там неймовірно дорого. І, наприклад, місяць оренди квартири коштував понад 5 000 доларів. Зараз ми орендуємо житло за 400 доларів.

У Нью-Йорку є ресторан "Веселка" з класичними українськими стравами. Я думаю, що вареники там коштують 15 або 20 доларів. У Нью-Йорку це нормально, але тут це неймовірна ціна. Я не можу з'їсти так багато вареників на 20 доларів в Україні.

Тобто я думаю, Нью-Йорк у 10 разів дорожчий, ніж Луцьк.

– Як ти познайомився зі своєю дружиною?

– Це сучасна історія кохання. Через Instagram, вона дивилася відео з мого проєкту "Feel Ukraine". Я був у Луцьку і знімав відео про різні заклади. І я побачив її Instagram, помітив, що вона з Волині.

І я написав, це був small talk. Три місяці ми спілкувалися лише онлайн. Два роки тому ми познайомилися в житті. А через пів року почали жити разом.

Це не було обов'язковим, щоб моя дружина була українкою, це справа випадку. Коли я жив у Німеччині, моя колишня дівчина була німкенею.

Це не обов'язково для мене, важливіше, коли маєш щось спільне. Моя дружина говорить англійською, німецькою та жила в Німеччині певний час. У нас багато спільного, і це круто.

Я дуже радий, що знайшов дівчину українку й саме з села. Це дуже цікаво: свіжина, викопувати картоплю. Тепер це мій обов'язок назавжди (сміється). Вперше коли я допомагав її родині збирати картоплю, я думав, що це буде маленький затишний город. Я не думав, що потраплю в рабство.

Це цікаво. Я думаю, наша пара - це або збіг, або доля.

– Чи помітив ти якісь особливості в тому, як будуються стосунки в Україні в парі або як розподіляються гендерні ролі?

– Моя дружина, до речі, стала на рушник першою, бо вона наш head of household (голова сім'ї - ред.) Я просто слухаю, що вона хоче. Але так, я більш демократичний.

Я працюю фінансистом в американській компанії, тобто я отримую зарплату в американських доларах. Моїй дружині не потрібно працювати. Тільки якщо вона хоче, але вона допомагає з домашніми справами або планує наше дозвілля та подорожі. Юля також допомагає з моїми українськими проєктами.

Але, можливо, в майбутньому я хотів би змінити наші гендерні ролі. Щоб вона працювала, а я ліпитиму вареники. Я думаю, що займатися домашніми справами складніше, ніж працювати.

Я працюю онлайн, тому мені легше. Найбільше я хочу розвиватися в кулінарії, дбати та підтримувати свого партнера, бо іноді я почуваюся егоїстом, ніби я просто працюю, заробляю гроші.

Але я розумію, що зараз я працюю з американської компанії, і це має сенс. Мені подобається. Але в майбутньому так, я хотів би обмінятися ролями. Я думаю, вона за або, можливо, ні. Я ще не знаю.

– Які ще українські традиції були на вашому весіллі?

– Небагато традицій було на весіллі. Моя дружина не хотіла, щоб нам кричали "гірко". Викуп нареченої ми не робили. Мити ноги тещі - це цікава традиція. На жаль, на весіллі цього не було. Але я запропонував моїй тещі на майбутнє, якщо вона захоче (сміється). На розписі у нас був коровай.

– Як ти далі бачиш своє життя в Україні?

– Завжди складно сказати назавжди, коли триває війна. Але я уявляю милу картинку за столом тут, в Україні, я, моя дружина, наші діти та Google Translate, бо я не розумію жодного слова.

Так, я хочу створити сім'ю тут і жити тут дуже довго. Можливо, один рік за кордоном або ще раз у Нью-Йорк, наприклад. Я дуже хочу, але тільки один рік. Більше як довга подорож, але все наше життя буде в Україні, я думаю.

– Що ти порадив би іноземцям, які хочуть переїхати в Україну?

– Швидко вчитися читати та розмовляти українською. Я думаю, це як вікно в культуру. Це дуже важливо.

Допомагати, під час війни, звичайно, важливо. Розуміти, як складно українцям жити біля Росії. Вчити історію, традиції, культуру, це допомагає. Це цінність, я думаю. Я люблю жити тут, я вже багато розумію про цю культуру, і знайшов дуже хороших друзів тут.

Читайте також:

• На Волині археологи знайшли унікальну давньоруську прикрасу
• На Волині судитимуть громадянина рф, який викрав авто й утік з пункту для іноземців
• Діти загиблих та зниклих військових з Луцька прибули на тритижневу реабілітацію до США