Писав сценарії для серіалів, а згодом очолив взвод БпЛА: історія Героя з Волині

Історію Героя розповіли в газеті «Полісся».

Творче начало Романа активно било джерелом ще з дитячих літ, а згодом переросло в потужну кар’єрну ріку з багатьма руслами.

Роман Климарчук народився 26 травня 1994 року у селі Видерта, зростав із молодшим братом. Рано почав говорити, легко запам’ятовував і декламував вірші. Згодом їхня родина переїхала до Каменя-Каширського. Тут хлопець здобув повну загальну середню освіту, навчався у ліцеї №2. Багато читав, цікавився технікою та монтуванням відео.

«Активіст і митець. Жоден творчий захід не обходився без нього. Умів згуртувати колектив довкола себе, товариський і відповідальний. Їхній клас був дуже дружний, а Роман – попереду всіх, лідер. На нього завжди можна було покластися і довірити будь-яку організаторську роботу. У той період я була керівником шкільної команди КВК «КОП». Роман був моєю правою рукою. Чудовий автор та імпровізатор, мав тонке влучне почуття гумору, грав у шкільному драмтеатрі.

Ми об’їздили нашою командою винахідливих і кмітливих усю Україну – і різні зональні змагання, і всеукраїнські. Побували, зокрема, в дитячому центрі «Артек», що тепер окупований в Криму. Ще учнями їх запрошували вести різні заходи обласного масштабу. Роман був президентом шкільної республіки ТЕМП, представляв заклад і на спортивних турнірах. Мудрий хлопець, окрім мови, історії і правознавства, йому чудово давалися природничі науки.

Красномовний, вмів влучно і точно висловити свою думку. Здобув гран-прі у конкурсі читців творів Тараса Шевченка. Одним із перших у районі знімав відеофільми. І, навіть, вже ставши студентом, не забував звідки його коріння черпало воду: відвідував ліцей й допомагав підростаючим поколінням гумористів творити», — розповідає директорка ліцею Тетяна Митчик.

Креативний хлопець вступив до Національного університету «Острозька академія» на спеціальність «Історія та археологія». Здобув ступінь магістра. Тож добре розумівся на етапах і проблемах нашого державотворення. Свого часу виходив юнаком на Майдан, став частиною Революції Гідності. Був активним учасником студентського самоврядування, навіть студдеканом факультету міжнародних відносин. Грав у футбольній команді факультету.

Разом із друзями відвідував різні гумористичні програми. Серед відомих усім українцям проєктів – «Розсміши коміка» та «Ліга Сміху». Був чемпіоном «Західної Ліги Сміху». Заснував агенцію свят «З Ювілейного», по всій країні провів сотні заходів – від весіль до концертів. Пишався своєю приналежністю до творення української кінематографії, авторства кількох популярних серіалів. Він був одним із сценаристів, хто писали «Будиночок на щастя, «Зв’язок», «Полкан». Часто відвідував знімальний майданчик у якості консультанта. Згодом захопився 3D-моделюванням, створював відеоролики для ютуб-каналу про актуальне озброєння та військове технічне оснащення.

13 серпня 2024 року Роман підписав контракт на військову службу. Спершу одягнув однострій у лавах 14-ої ОМБр імені князя Романа Великого. Разом із підрозділом виконував завдання на Куп’янському напрямку. Згодом камінь-каширець перейшов у 118-ту окрему механізовану бригаду, у складі якої опинився на південному фронті, у Запорізькій області. «Клим» – так до нього зверталися бойові побратими, скорочено від справжнього прізвища.

Хоча раніше Роман не проходив строкової служби та військової кафедри, але здібний хлопець, потрапивши до ЗСУ, досить швидко від солдата дослужився до молодшого лейтенанта. І навіть став командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів. Завжди усміхнений, на позитиві, добродушний, чуйний. Любив тварин. Загинув під час виконання свого обов’язку із захисту Батьківщини 11 лютого 2026-го у Пологівському районі поблизу населеного пункту Преображенка.

Роман Климарчук був різносторонньою особистістю з великим світлим майбутнім. Він написав багато творів, він спробував у житті багато призначень. Але скільки ще ролей не зіграв на своїй стежці долі, скільки його робіт світ ще не побачив. Він був з тих, хто міг і хотів багато зробити для своєї родини та країни. Хотів захистити «своїх» і «своє».

19 лютого вулиці рідного міста вбралися у хвойно-квітковий вінок перед Романом. Біля його домовини завмирали у горі серця мами, дружини, брата, про яких він завжди піклувався і кого оберігав… Тато зустрічав сина вже у засвітах. А Роман все усміхався із портрета. Бо він – це радість, а не смуток. Усміхніться й ви, згадуючи «Клима». Хай озивається до нас у кожному написаному ним сценарії – зі сцен та серіалів. Він вивчав історію і став її важливою частиною.

Читайте також:

• «Ми всі ним пишаємось»: спогади про полеглого захисника з Волині
• «Я хотів бути там, де можу стримувати ворога»: історія бійця з Волині
• За три дні до загибелі відзначив день народження: Герою з Луцька навіки 39