У Луцьку ветеран з ампутацією допомагає шити адаптивний одяг

Антон Чернишук наголосив, що зі власного досвіду знає, як складно знайти одяг після ампутації. Тому доєднався до «Швейної роти», де допомагає виготовляти адаптивний одяг для поранених військовослужбовців, передає Суспільне. 

З волонтерками «Швейної роти» познайомився у 2025 році на ярмарку ветеранського бізнесу.

«З часом почав до них звертатися, щоб вони трошки удосконалили мої штани під протез. Почав допомагати, бо сам був у госпіталі. Знаю, що то таке, коли після поранення одягнути нічого», — розповідає він.

На війну Антон Чернишук потрапив у 2024-му році. Каже, що працював на заводі, а після звільнення пішов у військкомат. Півтора місяця був на базовій загальновійськовій підготовці. Служив у 57-й бригаді, де його відправили на Вовчанський напрямок. Його бойовий досвід тривав тиждень.

«Я поїхав боронити свій дім, але не дуже в мене це вийшло, бо майже одразу підірвався. Там напередодні впав ворожий дрон. Коли я повертався назад, пройшов до нього ближче і він здетонував», — додає ветеран.

За декілька спроб побратими відтягнули його до укриття, де з пораненням і двома турнікетами він пролежав ще чотири доби. Пригадує, що місцевість тоді обстрілювалася дронами та ракетами.

Спершу його евакували в медичний пункт і перевезли в Харківський військовий госпіталь. Там відрізали ногу, а військового перенаправили у Львів.

«Перший час основна проблема — фантомні болі. Хотілося, звісно, і повіситися, і у вікно вийти, і по стелі ходити через них», — зізнається ветеран.

Зазначає, що інколи емоції беруть гору й штовхають в апатію, ступор.

«Протез — це не своя нога. Ходити більш-менш я навчився, але все ж треба контролювати на сходах. Я не переборов страх сходів», — зауважує Антон Чернишук.

Після переїзду в Луцьк спочатку сидів вдома. Коли ж це набридло, а потреба в грошах зросла через догляд за двома котами, пішов на завод зварювальником. Сім'я залишилася в Харкові. Періодично телефонує й намагається заспокоїти після прильотів російської техніки.

Як має вільний час, заходить до «Швейної роти». Зізнається, що це більше спроби, пошуки себе. Іноді закуповує тканини, одяг та передає для пошиття.

 

«У мене характер домашньої тварини: я б з дому виходив тільки в магазин за їжею. Якийсь час стає нудно і якщо є змога поробити щось нове і при цьому не дуже заважати іншим, чому б ні?» — каже він.

«Швейна рота» заснувалася в Дніпрі, у Луцьку відкрилася у 2023-му році. Зі слів координаторки швейної роти Ольги Юнчик, майже в кожній області є підрозділ роти, а також в інших країнах світу.

«Антону було першого разу дуже страшно за машинку сідати, що вона дуже швидко летить. Але з часом він навчився і вже потрошки шиє. Деколи приходить настрій підіймати, як втомлений», — каже Ольга Юнчик.

Швачка Юлія Ярмолюк доєдналася до пошиття адаптивного одягу у 2023-му, після того, як чоловік пішов добровольцем.

«Побачила запит, що шукають дівчат, які можуть шити. Я визвалася, бо в мене обладнання вдома. Ми зазвичай працюємо вдвох з напарницею, але дуже раді, що до нас доєднуються», — каже Юлія Ярмолюк.

Зазначає, що оскільки вони — дружини військовослужбовців, вони знають, як підтримати ветеранів. Надіється, що скоро в «Швейної роти» буде спільнота волонтерів.

Читайте також: 

• Втратив обидві ноги на війні, але не здався: лучанин став першим ветераном у місті, який отримав водійські права
• Невелике захоплення перетворилося на бізнес: подружжя волинян четвертий рік вирощує тепличну полуницю
• Дружина ветерана з Волині отримала пів мільйона гривень гранту і розвинула сімейну ферму