«У них – душа наших предків»: волинянка зберігає унікальні сорочки віком понад 100 років

Про це розповідає видання «Нове життя» – новини Любешівщини.

У родині Валентини Левкович ці сорочки займають особливе місце. Для жінки це не просто старовинний одяг, а жива пам'ять про бабусю, яка своїми натрудженими руками все життя уквітчувала полотно, створюючи унікальні сорочки, фартухи, рушники, простирадла та наволочки.

Валентина Олексіївна вишиває все своє життя. Каже, що любов до голки й нитки в їхній родині передавалася від жінки до жінки. Багато вишивала, переважно на лляній тканині, її бабуся Ганна Юхимівна Баран. Особливою родинною цінністю нині є вишиті нею лляні сорочки, яким уже понад століття. Тепер це справжня сімейна реліквія, яку жінка дбайливо береже для наступних поколінь.

«А які гарні рушники створювала бабуся! Кількаметрові, лляні, прикрашені квітами та мережкою. Яка ж це була клопітка й акуратна робота! Вона не лише вишивала, а й шила», – розповідає пані Валентина.

Раніше ці сорочки неодноразово брали на різні культурні заходи та фестивалі, аби показати людям неповторну поліську автентичну вишивку. Побували вони й на «Фольк-music». І не дивно, адже кожен орнамент тут ніби розповідає про давні традиції, терпіння та любов до своєї справи.

Сама ж Валентина Левкович пригадує, що вишивати навчилася ще школяркою. І з кожним роком створювала дедалі більше робіт. Коли виходила заміж, то самотужки вишила всі весільні рушники: і до церкви, і під ноги молодим, і для сватів.

Досі в її домі зберігається чимало власноруч вишитих робіт. Вишиває жінка переважно хрестиком, дрібною технікою «один на один», а також бісером. Найбільше любила братися за улюблену справу взимку. Довгими вечорами сідала з голкою та нитками до роботи. Жартуючи каже, що бувало, й серед ночі прокидалася, аби знову вишивати.

Любов до цього ремесла перейняла і старша донька. Молодша ж, усміхається наша землячка, такого захоплення вишивкою не має. Та обидві доньки цінують родинні реліквії – старовинні сорочки, у яких навіть влаштовували фотосесію. Бо у таких речах живе не просто краса.  У них – історія роду, жіноча клопітка праця та душа.

Читайте також:

• Як майстриня з Волині відроджує давнє мистецтво ручної вибійки
• «Українське не може бути дешевим»: майстриня з Волині про цінність вишивки
• Волинянка створює унікальні шкіряні сумки, які замовляють навіть з-за кордону