«Українське не може бути дешевим»: майстриня з Волині про цінність вишивки

З вишивкою Олена Дець вперше познайомилася ще в дитинстві — на гуртку в будинку школяра. Тоді це були прості техніки хрестиком і перші спроби на шкільних виробах. Пізніше з’явилися рушники, роботи для родини та перші сорочки. Але справжній інтерес до складніших технік прийшов значно пізніше.

«В дитинстві я пробувала, але тоді це не дуже зацікавило. А вже під час війни мені дуже захотілося навчитися вишивати так, як це робили 200 років тому — старовинними українськими техніками», — розповідає майстриня.

Пів року вона навчалася самостійно — за відеоуроками та практикою, поступово відновлюючи давні техніки. Сьогодні ж вишивка стала для неї майже щоденною частиною життя.

«Якщо два дні немає голки в руках — починають боліти руки».

Попри роботу лікаря та побут, майстриня знаходить час для вишивки, інколи бере її навіть із собою на робочі поїздки. До машинної вишивки Олена Дець ставиться спокійно, але чітко розмежовує масове виробництво і авторську ручну роботу.

«Якщо це професійна машинна вишивка на гарному полотні — це нормально. Але коли беруть дешеві синтетичні нитки й матеріали, то це вже не вишивка в тому сенсі».

Українська вишивка має чіткі регіональні особливості. На Волині традиційно зустрічаються як темні, так і світлі орнаменти. Водночас майстриня наголошує: поширені уявлення про «закодовані імена» в орнаментах не мають наукового підтвердження.

«Орнаменти — це символи природи: сонця, землі, води, родючості».

Особливе місце у творчості Олени Дець займає техніка вишивки білим по білому. Вона потребує максимальної концентрації та уважності, адже навіть найменша неточність одразу помітна на світлому полотні.

Сама майстриня підкреслює складність цього процесу, зазначаючи, що робота з білим на білому вимагає особливого зосередження. Саме вишивка для неї має не лише технічний, а й глибокий емоційний вимір. Вона говорить про особливий зв’язок із кожним виробом, який створює власноруч.

Окремо майстриня розповідає про випадок, який найбільше закріпив для неї відчуття особливого значення вишитих сорочок.

Вона працювала над сорочкою для військового, коли отримала звістку, що його було поранено.

«Я дивлюсь на ту голку, а вона ніби не працює… а потім дізнаюсь, що його контузило».

Після цього, зізнається майстриня, сприйняття роботи змінилося ще більше — кожна річ стала асоціюватися з конкретною людиною та її історією. Саме тому вона говорить, що вишивка для неї — це не просто техніка чи ремесло.

«В сорочці є душа».

На виготовлення однієї сорочки може піти понад 100 годин ручної роботи. У середньому майстриня витрачає від 125 годин на один виріб, залежно від складності орнаменту та техніки виконання. Вартість формується з урахуванням витраченого часу та матеріалів. За підрахунками майстрині, орієнтовна оплата праці становить близько 160 гривень за годину, а підсумкова ціна сорочки у де-яких майстринь може сягати від 700 євро.

Олена Дець переконана, що вишиванка не повинна залишатися лише святковим одягом — її можна адаптувати й до повсякденного стилю, якщо це стримані моделі без надмірного декору.

«Я планую зробити собі буденну сорочку і носити її на роботу. Чому ні?» — зазначає майстриня.

Після 2022 року, за її спостереженнями, інтерес українців до традиційного одягу суттєво зріс, а вишиванка дедалі частіше сприймається як елемент ідентичності. Майстриня наголошує, що українська вишивка не може бути дешевою, адже за кожним виробом стоїть значна ручна праця та якісні матеріали.

Наприкінці розмови, Олена Дець підкреслює, що для неї вишивка — це спосіб зберігати й передавати традицію через кожен створений стібок, у якому, за її словами, є щось значно більше, ніж просто орнамент.

Читайте також:

• У Волинському драмтеатрі відзначили День вишиванки. Фоторепортаж
• Склеп Максимових у Чернчицях під Луцьком: історія поховання 1842 року та місцеві перекази
• «Меню почуттів»: у Луцьку відбувся допрем'єрний показ музично-танцювальної вистави. Фоторепортаж