У полоні били, катували, трішечки різали: боєць із Лисичанська із протезом захищає небо над Волинню

Дмитро Скоморох — будівельник із Лисичанська, а нині діючий військовослужбовець. Як розповів чоловік Суспільному, планує повертатися у свій підрозділ.

Військовий каже: продовжує захищати Україну у складі 111-ої бригади тероборони, яка зараз виконує завдання із захисту неба Волині. «Виконую господарчі функції. Займаюся обмундируванням, озброєнням. Дивлюся, щоб в усіх все було. Якщо щось у когось немає, я виписую, роздаю», – говорить боєць.

Полон 2014-го та бойовий досвід із перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну

Бойовий досвід Дмитра Скомороха розпочався у перший день повномасштабної війни: він пішов до луганської 111-ої бригади тероборони. У військкоматі, розповідає, вже нікого не було, працівники повтікали за декілька днів.

«Ми 26 лютого заїхали в обласний військкомат, там було кинуто все. Вони навіть особисті речі не забрали. Навіть кабінети не позакривали. Там склади ломилися від абмундірованія. Ми зайшли і одразу піймали першого коригувальника», — каже боєць.

Про полон і знущання ворога дізнався раніше особисто — 2014 року, коли його в Лисичанську викрали з роботи бойовики незаконного збройного формування.

«Мене забрав батальйон «Прізрак». Тиждень били, катували, трішечки різали. Аби я зізнався у тому, що працюю на «Правий сектор». Я не зізнався, бо не було в чому», – сказав боєць.

У червні 2022 року Дмитро Скомороха на Луганщині потрапив під мінометний обстріл і отримав перше поранення.

«Легкі поранення кінцівок, але коли мене привезли в шпиталь, то я втрачав свідомість. Коли розібралися, то дізналися, що в мене онкологія. Проходив три курси хіміотерапії. І не закінчивши, скажемо так, реабілітацію, повернувся в підрозділ, бо не вистачало людей», — каже чоловік.

Втратив ногу, наступивши на російську міну

У грудні 2022-го військовослужбовець отримав друге поранення поблизу міста Кремінна на Луганщині. Саме там чоловік втратив частину лівої ноги, підірвавшись на ворожій міні.

«Підірвався спочатку мій побратим, ми надали йому допомогу, а коли почали його нести, то підірвався я. Я коли впав, дивлюсь: поруч берц стоїть і перше, що я сказав: все відвоювався. На той момент я думав, що війна для мене закінчилася», — каже боєць.

У Києві військовий пройшов протезування. Там же на нього чекала дружина, яка дуже підтримувала і допомогла за декілька місяців стати на ноги. «Вона сказала, що щоб там не було – я буду поруч з тобою. Я дуже їй вдячний, у мене найкраща дружина у світі», – говорить чоловік.

Спершу, каже Дмитро Скоморох, соромився показувати протез на вулиці. Крім того, зі слів чоловіка, семирічна донька тяжко сприйняла поранення батька.

«В тата скоро нога виросте? І коли вона дізналася, що вона не виросте, то вона ридала! Але потім нічого, часто вихвалялася мною. Ставлюся спокійно, коли діти кажуть: «Ой, мамо, дивися, що у дяді», — сказав військовий.

Залишити службу, каже Дмитро, навіть не мав думки. Говорить: у війську все коротко та зрозуміло, а в цивільному житті багато підводних течій і нюансів.

«Зустрічався зі своїми колишніми сослуживцями, яких уже списали. І кожен з них казав, що все віддав би, щоб повернутися. На службі все коротко, ясно і зрозуміло. В тебе є наказ і ти його виконуєш», — зазначив боєць.

«Те, у якому піднесеному стані перебуває військовий після важкої травми є унікальним», — розповіла клінічна психологиня Марія Омельчук.

«Це дуже велика рідкість. Його не зламала його травма, те, що він отримав важке поранення. Він досить вмотивований, такі хлопці навіть є підтримкою і опорою для побратимів», — говорить фахівчиня.

Дмитро Скоморох додав: це тому, що його основна мотивація по життю — це не скиглити, думати про свою родину та майбутнє.

Читайте також:

• Евакуйовував поранених під постійними обстрілами: лучанин просить посмертно присвоїти звання Героя України його побратиму
• «Захищати рідну державу – наш обов’язок»: боєць волинської тероборони проміняв молота на зброю
• «Кохання перемагає»: на Волині військовий одружився зі своєю коханою
• Відправив рідних у Луцьк, а сам пішов добровольцем у військо: 19 річному захиснику просять посмертно присвоїти державну нагороду