«Ми в Україні, тому богослужіння мають бути українською. Крапка»: настоятель унікальної церкви на Волині. Відео

Щоразу місцеві жителі відстоювали церкву і не дали знищити святиню. Про теперішній стан і вигляд храму, а також про його секрети, – розповіли у сюжеті 12 каналу.

Священник Іван Квік розповідає про святиню, де служить вже 24 роки із неабияким трепетом. Михайлівська церква, каже, вже давно стала для нього чимось більшим, аніж будівлею храму. Вона дійсно вражає своєю історією і непритаманною для нашого краю архітектурою. За свідченнямиісториків, церкву звели в 1777 році за гроші графа Ладуховського, хоча, каже священник, є й дані про те, що почали будувати храм на понад сотню літ раніше - у 1632.

«Вона дуже нагадує бароко, така вона козацька можна сказати. Для наших країв не зовсім не зовсім притаманна, тому що в ті давні часи значно простіше було зробити, я завжди казав, що значно простіше було зробити дерев'яну церкву», - каже священник.

У ті часи Кисилин був досить багатим районним центром, де жили заможні люди. Крім українців, німці, поляки та євреї.

«Кисилин - це зараз їдете в ліс далеко. А колись це було містечко, мало свій цегельний завод», - розповідає Іван Квік.

Храм будували як фортифікаційну споруду, про це свідчать широчезні стіни - мінімум15 метрів мурована огорожа навколо із масивною дзвіницею, непритаманною для релігійних споруд на Волині. Відомо, що ці церковні дзвони тричі намагалися знищити. Рятували їх місцеві жителі. Перший раз їх хотіли привласнити австрійці, наступний - під час Другої Світової. Тоді, щоб зберегти їх, закопали у землю. Втретє намагалися зняти дзвони радянські начальники, проте не дозволила громада.

«Приїхав директор школи сусіднього села і хотіли здати їх на брухт. Уявляєте, якби от, не дай Боже, їм вдалося відкрутити хоча би один болтик...Ну це каліцтво було. Але один, видно, шустрий їхній учень замотався в дзвони і дзвони стали дзвонити», - розповідає настоятель храму. 

Сьогодні дзвіницю вдалося частково оновити. Та не звичайного оновлення, а повноцінної реставрації потребує уся споруда, якій все-таки якмінімум чверть тисячоліття. Чого варті лише древні вхідні двері, щоб зберегти їх якомога довше, їх просто тримають зачиненими, тому всередину заходимо бічними. До речі, попри солідний вік храму, його розписали аж в 1905.

«Така була данина сучасності. Тобто коли збудувалася церква - це було просто білі стіни і висіли ікони», - каже священник.

Останній ремонт тут робили за совєтів у 80-х приблизно. Тоді церковну позолоту замалювали фарбою, а перші нариси замалювали і переписали на російський манір.

Церква - пам'ятка національного значення, для споруди це і перевага і недолік, бо для будь-якого втручання потрібен дозвіл держави. Сьогодні тут нічого не переробляють і не переписують та богослужіння проводять українською мовою - така непохитна позиція отця Івана.

«Треба говорити так, щоб людина тебе зрозуміла, тому що апостоли як вийшли, вони не проповідували на якійсь одній мові, вони проповідували на різних мовах. Для того, щоби Слово Боже було зрозумілим. Крапка. Ми в Україні живемо, в хаті собі говори хоч на татарській і не треба нічого спихати на «благодатну» і «неблагодатну». Що значить церковно-слов'янська мова? Ну дайте визначення мені.  Нащо зачистили церковно-слов'янську в Київському ізводі, а написати на російській?», - розповідає отець Іван.

Ще одна особливість - попри часи Радянського атеїзму каже священник, Михайлівська церква не була зачиненою.

«Вона завжди була відчинена, навіть і за совєтів приходили люди з цілої округи. Ця церква не зачинялася. Можливо, навіть вчителі стояли там десь за перехрестям, говорили дітям, що не можна йти або писали, хто там іде. Зупинити це неможливо. Та й віру людську ти не уб'єш нічим. Ти можеш забрати все від мене - гаманець, гроші, ключі, а віру ти від мене не забереш», - зазначає Іван Квік.

Священник показує рідкісну ікону Богородиці, яку вже багато хто знає як Кисилинську.

«На перший погляд ікона як ікона, правда, православний іконопис не передбачає, що у Богородиці видно пасмо волосся, в нас, як бачите, воно виглядає», - розповів настоятель храму.

Хто автор саме цієї ікони - невідомо, але історики та краєзнавці певнять, що розписували храм, відповідно й іконостас, митці Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Отець Іван каже, що форми храму цей розпис і його дух підтримують атмосферу вмиротворення іспокою.

«Достатньо людині побути пару хвилин в храмі і відчувається благодать, відчувається якась сила. Духовно ти відпочиваєш, забуваєшвсе. Стоїш на службі Господь, ти і люди», - ділиться Іван Квік.

Одна з великих мрій священника - збереження святині та її реставрація. Отець Іван ділиться переказами - храм вистояв під час Першої Світової, коли на нього впала бомба і зруйнувала частину. Тим більше руйнації часом допустити не можна.

«Документально це ніде не засвідчено, не затверджено, це просто кажу за словами старожилів. І це дуже велика ймовірність, того що, якщо миглянемо права сторона вона більше збереглася», - розповів священник.

Сьогодні Михайлівська церква переживає вже третю велику війну. І, як колись, у темні часи, вона стала для людей світлим прихистком, місцем, демоляться за українських воїнів і їм допомагають.

«Все треба робити для того, щоби хлопці були тепло вдягнені, ситі, вони пам'ятали, що тут є ті, хто їм поможе в будь-який момент», - додав настоятель.

Читайте також:

• «Познімали навіть лампочки»: на Волині після приєднання парафії до ПЦУ, прихильники МП винесли з храму усі речі. Відео
• Дружина священника МП заявляла, що українська мова «некрасива»: у храмі на Волині вперше молилися рідною мовою. Фото
• Священник не підтримав: громада трьох сіл на Волині приєдналася до ПЦУ
• «Молитви українською мовою замалювали, а на вході поставили чергових»: на Волині прихильники УПЦ МП окупували храм