Важкі поранення, отримані в бою, виявилися сильнішими за життя: Герой з Волині воював ще з часів АТО і знову став до лав ЗСУ

Він мав бойовий досвід ще з часів АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав українського війська. Історію Героя з Волині розповідає газета Полісся.

Василь народився і виріс у Градді. У родині було четверо дітей, разом із ним виховувалися ще дві сестри та брат. Ще змалку Василь добре знав, що таке праця. У сьомому класі вже брався за плуг і орав, допомагаючи по господарству.

– Він був низенький ростом, але труднощів не боявся. Ту трудову лямку ще з дитинства знав – що це таке і як заробляється хліб, – згадує його сусідка, вчителька Оконського ліцею Руслана Якимчук.

За її словами, попри непрості життєві обставини, Василь залишався життєрадісним та оптимістичним.

– Він ніколи не скаржився, що йому важко. Від нього такого слова ніхто не чув. Мав таку харизматичну вдачу. Завжди відгукувався, коли хтось просив допомоги, – розповідає пані Руслана.

Після школи Василь здобув професію зварювальника у Торчинському училищі. Працював у різних організаціях, зокрема в Маневицькому АТП за спеціальністю, а також в Граддівському лісництві, їздив на сезонні заробітки по будівництву. Брався за різну роботу, щоб заробити на життя.

До війська він прийшов не вперше. У молоді роки проходив строкову службу у Запоріжжі у внутрішніх військах. А у 2015 році був мобілізований до ЗСУ та брав участь в АТО на Сході України.

Після початку повномасштабного вторгнення Василь знову став до строю. У 2022 році він служив у 47-й бригаді, де мав бойових побратимів, із якими підтримував зв’язок.

– Він казав: «А що мені робити? Все одно я нікому тут не треба. Піду я до своїх хлопців у 47-му бригаду. Я з ними воював», – пригадує Руслана Якимчук.

Після отриманого під час служби поранення та проблеми із легенями Василь повернувся додому. Однак згодом у лютому 2026 року знову пішов до війська. Цього разу він потрапив до 156-ї бригади. Після короткого періоду підготовки вирушив до району Костянтинівки.

Останнім часом Василь виконував завдання, пов’язані з перевезенням необхідних вантажів. За словами сусідки, під час останнього бойового завдання він був залучений до доставки боєприпасів.

18 серпня Василь зателефонував Руслані та розповів, що отримав поранення.

– Він сказав, що йшли групою на завдання, і йому відірвало частину взуття та пальці на нозі, так, що було видно кістку, – пригадує жінка.

Після цього зв’язок із ним обірвався. Попри важкі поранення та проблеми зі здоров’ям, близькі до останнього сподівалися, що він одужає… Зусилля медиків та тривале лікування не дали результатів і серце Захисника зупинилося… Йому було 54 роки…

Василя Вороб’я зустрічали в останню дорогу жителі Колківської та Маневицької громад. У рідному Градді з ним попрощалися родина, земляки, друзі та побратими. Поховали Захисника на місцевому кладовищі.

Для тих, хто знав Василя, він залишився людиною, яка вміла працювати, допомагати іншим і не втрачати оптимізму навіть у складні моменти.

– Коли йому казали: «Ой, то ж такі труднощі», він відповідав: «А що мені – плакати чи що?» – згадує Руслана.

У Василя залишилися брат Володимир, який живе в Луцьку, та сестра Марія, котра присвятила своє життя служінню у монастирі. Старша сестра Ганна, на жаль, відійшла у вічність. Був Василь і одружений, однак дітей не мав. Його батьки також уже покійні. Його життєвий шлях був непростим, але в найважчі для країни роки Василь Воробей знову і знову ставав на її захист.

Світла пам’ять Захиснику України!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Служив на найважчих напрямках фронту: рідним захисника з Волині вручили його посмертну нагороду
• Через кілька тижнів мала відзначати 45-річчя, але не судилося: спогади про уродженку Волині, яка загинула під час атаки на Київ
• 1 лютого у нього був день народження, а наступного дня на зв’язок вже не вийшов: Герою з Волині навіки 45