«Вчіться працювати з лопатою. Це ваш найкращий друг», – військовослужбовець з Луцька

Після численних боїв головний сержант повернувся додому у десятиденну відпустку. Суспільне поспілкувалося з бійцем у Луцькому зоопарку, де працює його дружина Людмила Денисенко.

– Ви зараз у відпустці. Як вам у Луцьку після зони бойових дій?

Атмосфера там депресивна. Тому що війна, тому що дощі, тому що болото по коліно. Дуже повільно, правда, але звикаєш до постійних цілодобових обстрілів.

Пару днів тут, мені вже краще, але я розумію, що мені знову скоро треба буде переадаптовуватись під нову ситуацію. Ну, тобто, ти постійно трошки в стресовій ситуації.

Мирне буття таке в людей тут. Мені здається, відсотків вісімдесят точно до війни ставляться так трошки, поверхнево. Типу, це трохи не моя війна, десь далеко. Це дещо хвилює.

– Більше двох місяців ви були на Донецькому напрямку. Перед тим як туди їхати, чи було у вас достатньо навчання?

Приїздили інструктори з-за кордону. Були вишколи: медицина, тактика. Не вся теорія, яку нам давали, не вся вона підходить для місця там, де ми зараз знаходимось. Ти постійно мусиш слухати, що вилітає, звідки вилітає. Тому що, припустимо, є різний «виход» вісімдесята міна, сто двадцята міна, танк як «виходить», як «ГРАД» виходить, «касети»… Все це чується і, відповідно, мусиш реагувати на це все.

– Ви коли несли службу тут на Волині, біля кордону з Білоруссю, чи розуміли, що може прийти такий час, що доведеться їхати в зону бойових дій? Були морально до цього готові?

Поверхнево тобі здається, що ти готовий, але ти ніколи не готовий. До війни і до обстрілів. До того всього не можна бути готовим. Треба це все пережити і перенести через себе, переварити. Себе так налаштувати, що ти мусиш адаптуватися під це все. По іншому не можна. Не можна в мирний час адаптуватися під війну. Ніяк. Змінюється все: від світосприйняття до банальних таких речей, типу, коли в тебе є в хаті світло, вода, ну, і всякі такі речі банальні, на які не звертаєш уваги.

– Починаєш більше цінувати все, що маєш?

Так, звичайно. Ти настільки все відчуваєш… Я кажу, навіть прогулянка мені з собакою зранку – це просто такий кайф, я просто… Розумію, що, в принципі, на це не звертав увагу раніше.

– Кожна людина відчуває страх. Хтось може його соромиться, а хтось його сприймає. Як ви опанували свій страх?

Страх присутній постійно. Нема людей, котрі не бояться. Якщо вони говорять, що вони не бояться – вони брешуть. Може, в них такий психологічний захист від страху, як вони говорять, що вони не бояться. Типу, це така адаптація в них теж психологічна до цього стану.

Страх – це як інстинкт самовиживання. Без нього ніяк. Є такі в нас, що важко їм боротися. Їх трошки в сторону – дають їм більш відпочити наперед, щоб вони заспокоїлися, адаптувалися. Є в нас там, скажемо, і земельні роботи, які треба теж виконувати, але там спокійніше, трошки менше обстрілів.

– Ви на службі які завдання виконуєте?

На службі я головний сержант взводу і командир відділення, відповідно, в одній посаді. Відповідальність велика. Це не малі діти, яким можна наказати щось там робити. З кожним треба знайти підхід. Це така психологічної роботи, яку теж треба виконувати.

– Ви вже більше року в певному колективі. Як цей колектив можна охарактеризувати?

В бойових обставинах більш схоже щось на братерство. Причому, братерство у такій критичній ситуації воно зовсім по-іншому виглядає. Може, до того там, не дуже сильно спілкувалися, може сварилися, а тут – ти вже не сваришся і розумієш, що завтра він може тебе винести з поля бою.

– Раніше у соцмережах іноді зустрічалися пости: О, там, сто тисяч заробив. І як? Розкажіть про ваше ставлення до цього.

Хто хоче заробити – дуже багато вакансій на сто тисяч. Просто, всіх чекаємо з «відкритими» обіймами. Але там такий заробіток, що ти прожив один день і ти вже дякуєш Богу за те, що ти день прожив.

Там гроші не мають тої ціни, що тут. Але… це вже другорядне таке.

– Які уміння дуже важливі, щоб ефективно виконувати завдання і зберегти своє життя?

Вчіться працювати з лопатою. Це ваш найкращий друг. Тобто, береш і закопуєшся поглибше. Цілодобові обстріли, артобстріли. Це може спасти життя.

– Що за цей час бойових дій було найскладнішим для вас?

Втрачаєш друзів, то це важко. Це важко. Особливо важко їх виносити звідти. Важко і психологічно, і фізично, і… потім спілкування з їхніми рідними. Це теж дуже важко.

Під це не можеш адаптуватися. До поранення якось можеш адаптуватися. Там, хлопці що поранений, живий, всьо нормально – знач «вигребем». Все таке. А от, якщо ти вже «двохсотий»... Змінити, на жаль, я це не можу. Ну і ми не можемо. Ніхто. Треба це сприйняти. Якщо постійно цим будеш себе «накручувати», то це теж неправильно.

– Розкажіть трошки про вашу сім’ю.

Є чудова дружина, чудових два сини 19-ть і 20-ть років, якими я дуже пишаюся. В мене дуже прекрасна сім’я і це дуже також підтримує отам… І мотивує, наснагу тобі якусь дає таку, щоб то міг все витримати і пережити. І дружина вимагає, щоб я кожен день дзвонив їй і відмічався, що все добре.

– Розкажіть ще про спорт як частину вашого життя

Спочатку я дев’ять років плавав в басейні, тренувався. Я зрозумів, що плавання – це не моє. Мені залізо більше подобається. І тоді з’явився новий спорт – Пауер-ліфтінг. Я майстер спорту по жиму лежачи.

– Що змінилося у вашому світогляді за період повномасштабної війни?

Я зрозумів там, на війні, що тут треба використовувати кожен день по максимуму. Не лінуватися, щось робити. І в першу чергу – насолоджуватись тим життям, яке ми маємо. Треба цінувати дуже багато: сім’ю, вільний час, не вільний час, роботу.

Як я казав попередньо, ти цінуєш світло яке в тебе є, ти цінуєш воду, яка тече з крану, а не яку ти мусиш назбирувати дощову і використовувати її як технічну, її пити не можна. Використовуєш тільки бутильовану для пиття, для готування. Ти готуєш на вогнищі, готуєш, як виходити.

– Про ваші мрії трошки можете розказати? Чи є у вас вже якесь собі майбутнє, яке ви «малюєте» без війни, після перемоги.

Моя мрія – це подорожі. Це подорожувати і дивитися світ. Знайомитись з традиціями інших народів. Куштувати, банально, їхню кухню. Але оце моя мрія така: вижити на війні і з сім’єю подорожувати. Нам говорили теж психологи, що мрійте-мрійте-мрійте, ставте собі якісь такі цілі, і вони вам допоможуть потім вийти з того всього.

Читайте також: 

• Завжди був на передовій, щоб захистити своїх побратимів та Україну: спогади про волинського Героя Вадима Дудка
• У першу ніч після загибелі прийшов уві сні з усіма попрощатися. Олександру Гнатюку з Волині назавжди 31
• Здавалося, ніхто ще так свою дитину не любив, як він: спогади про Героя з Волині Сергія Осійчука