Коли свобода коштує життя: спогади активіста з Волині про Революцію гідності

У лютому 2014-го Олександр отримав поранення в сутичках з силовиками, але це лише розпалило його рішучість. Нині Пегас згадує про події того часу й вшановує всіх загиблих з ким він був плі-о-пліч.

— Олександре, що стало головною причиною, яка спонукала Вас вийти на Майдан?

— Я до подій на Майдані Незалежності працював у Ворохті вихователем на спорбазі «Україна». Коли відбувся розгін студентів, ми з друзями-колегами хотіли їхати до Києва, та не було на кого лишити заїзд 170 дітей з Сумщини. У підсумку, після завершення заїзду, декілька охочих поїхали в супроводі дітей до Конотопа, а звідти — до Києва. Бажання їхати на Майдан було обумовлено вибором Януковича — розвернутися від євроінтеграції — та побиттям студентів. Влада систематично закручувала гайки проукраїнським ініціативам. Треба було показати їм — хто кому служить.

— Чи пам'ятаєте свій перший день на Майдані? Яким він був?

— 21 грудня я дістався столиці. Мій перший день на Майдані був надихаючим. Довкола — багато хороших людей, незнайомих та близьких по духу. Ходив, роздивлявся, дивувався. Зустрів знайомого, Байдовського Сергія (який пізніше загинув 20 лютого). Далі ми трималися купи.

Відвідували різні заходи, ходили Майданом і Хрещатиком, і так як не було ніяких протистоянь на той час, то поїхали на Волинь, додому. Я особисто понад три тижні не був вже вдома. Показався вдома рідним і перед Новим Роком вернувся до Києва.

— Які події або моменти Вам запам'яталися найбільше?

— Найбільше на Майдані мене вразив концентрат хороших людей на метр квадратний. Це було неймовірне середовище. Там відчувалася безпека і свобода. Це неймовірне відчуття. В січні в нас утворилася сотня самооборони «Волинська Січ». Це були неймовірні люди, з частиною яких я там познайомився, і приймав їх як давніх близьких друзів.

— Чи є історії взаємодопомоги з Майдану, які Ви згадуєте й досі?

— На Майдані був збережений принцип «свій до свого по своє». Ділилися усім з усіма. Підстраховували, підтримували, надихали. Все це виглядало, ніби вулик, де кожен знав, що має робити. Ніхто нікому не вказував, кожен сам шукав, чим може бути корисним.

— Яка подія викликала найбільше переосмислення?

— Переосмислення відбулося на «Вогнехрещі» 19 січня. Тоді було зрозуміло, що шляху назад немає. Або ми владу змінимо, або влада з нами розправиться. Добре, що Україна тоді вистояла. Хоч і величезною ціною.

— Як участь у Революції гідності змінила Вас особисто?

— Революція мене не змінила. Вона підтвердила мої переконання, що ми — велика нація. Ми показали всьому світу, що коли ми разом, то непереможні. Особисто я вскочив у соціальний ліфт.

На місцевих виборах в 15-му році був обраний сільським головою рідного села Дерно. Відбув каденцію по 20-й рік та й полишив ту роботу. Це тяжкий хліб. На цій службі довго затримуватись не варто. Я свій соціальний обов'язок на той час виконав.

— Що Ви хотіли б побажати сучасній молоді на фоні сьогоднішніх подій в нашій державі?

— Молоді побажав би бути реалістами і вимагати неможливого. Революція Гідності показала приклад, що те, що здавалося неможливим, було зроблене. Варто мріяти і планувати. Бути активним і соціально відповідальним. Закарбувати в пам'яті, що країна — понад усе. Влада змінна, а Батьківщина — назавжди. За неї варто боротися.

Для мене Батьківщина — це не географія, а сума дій і звершень наших попередників, наших героїв, наших провідників, які творили цю державу. Які, не маючи підтримки з-за кордону, боролися за неї, ризикуючи життям і віддаючи його.

Революція Гідності стала точкою відліку у новітній боротьбі за незалежність. Відтоді почався новий етап розвитку країни. Складний та болючий, та попри все — праведний.

Автор: Роман Наконечний

Читайте також:

• «Звіробій» з Волині: шлях Сергія Мерчука від військового ліцею та «Азову» до керівника патрульної поліції області
• Страх смерті переборов на Майдані: легендарний воїн з Волині загинув у бою під Торецьком
• 10 років тому: волиняни діляться фото з Революції гідності