«Я не хочу бути стороннім спостерігачем»: як волинський студент-аеророзвідник поєднує навчання і службу

У 2023 році Владислав прийняв важливе рішення — долучитися до лав Збройних Сил України. Зараз він успішно поєднує службу з навчанням на факультеті Історії, політології та національної безпеки, демонструючи, що сучасний захисник — це не лише військовий, а й освічена людина з глибоким розумінням національних інтересів.

— Як Ви вперше задумалися про те, щоб піти до війська?

— Я вперше задумався про службу тоді, коли почав гостро відчувати, що війна торкається кожного з нас. Це не було рішення за один день — скоріше, поступове усвідомлення. Я бачив, як знайомі йдуть служити, чув їхні історії, бачив реальну ціну свободи. У якийсь момент зрозумів, що хочу бути не стороннім спостерігачем, а людиною, яка теж робить свій внесок. Це рішення стало логічним кроком, коли я відчув у собі і внутрішню готовність, і мотивацію.

— Чому обрали службу в аеророзвідці серед інших можливих варіантів?

— Аеророзвідка привабила мене тим, що це поєднання сучасних технологій і реального впливу на результат бою. Тут кожен виліт дрона — це інформація, яка може врятувати життя, допомогти правильно спланувати операцію або виявити загрози ще до того, як вони стануть проблемою.

Мені завжди були цікаві техніка, дрони, робота з точними даними — і я зрозумів, що саме тут зможу бути максимально корисним. Аеророзвідка — це не просто «очі» підрозділу, це можливість діяти розумно, швидко й ефективно. Тому я вибрав напрямок, де мої навички та інтереси реально працюють на перемогу.

— Як поєднуєте навчання в університеті та службу?

— Поєднувати навчання і службу непросто, але цілком реально, якщо правильно розставити пріоритети. Я працюю за принципом: коли я на службі — повністю зосереджуюся на завданнях підрозділу, а коли маю час для навчання — максимально ефективно використовую його для закриття всіх академічних питань. Університет іде назустріч: частину завдань можна виконувати дистанційно, щось надолужую у вільні проміжки.

— Які навички університет дав, що реально допомагають у роботі на службі?

— Університет дав мені кілька навичок, які на службі виявилися набагато кориснішими, ніж я очікував. По-перше — аналітичне мислення. У аеророзвідці дуже важливо швидко оцінювати ситуацію, робити висновки з мінімальної кількості даних і приймати правильні рішення.

По-друге — дисципліна та вміння організовувати власний час. Навчання привчило працювати системно, розкладати складні завдання на простіші й доводити їх до кінця. Це напряму переноситься на службу. І найголовніше — вміння працювати в команді і комунікувати. У війську без цього ніяк: ми повинні розуміти одне одного з півслова.

— Що виявилось зовсім не таким, як здається на перший погляд?

— Найбільшим відкриттям стало те, що аеророзвідка — це не лише «підняти дрон і полетіти». Я уявляв її більш технічною та спокійною, а насправді це постійна відповідальність і робота в умовах, коли кожна дрібниця має значення. Не очікував також, наскільки багато часу займає підготовка: планування польотів, перевірка техніки, аналіз місцевості, робота з інформацією після прильоту.

Ще один момент — емоційна складова. З повітря ти бачиш те, чого інші не бачать, і інколи це складніше, ніж сама технічна робота. Тобто аеророзвідка виявилась не просто про дрони, а про мислення, холодну голову та готовність брати відповідальність за складні рішення.

— Які риси характеру Ви найбільше розвинули?

— Після початку служби мені довелося суттєво розвинути кілька ключових рис. Перш за все — стриманість і самоконтроль. У війську дуже важко вміти тримати емоції під контролем і приймати рішення холодною головою, навіть коли ситуація напружена.

Друга риса — відповідальність. Ти швидко розумієш, що твої дії впливають не тільки на тебе, а й на всю команду. Також значно розвинув витривалість — і психологічну, і фізичну. Служба вчить не здаватися, навіть коли важко.

— Як відновлюєтеся після складних або стресових днів після служби?

— Після важких днів найкраще відновлююсь тоді, коли можу провести час із близькими. Особливо допомагають моменти, проведені з моєю дівчиною — це те, що найкраще повертає емоційний баланс. Спільний час дає відчуття спокою, підтримки й нормального життя, яке дуже важливо не втрачати.

Також допомагають прості речі: прогулянки, тиша, свіже повітря, час проведений на природі.

— Що для Вас найважливіше у роботі в аеророзвідці?

— Це усвідомлення, що наша робота реально рятує життя. Кожен виліт, кожен знятий кадр або помічена деталь можуть попередити небезпеку, допомогти правильно спланувати дії і зберегти наших людей.

Важливо також працювати злагодженою командою, де кожен довіряє одне одному й знає, що на нього можуть покластися. Тут немає місця випадковості — усе базується на відповідальності, точності й холодній голові.

І ще — постійний розвиток. Аеророзвідка дуже швидко змінюється, з’являються нові технології, нові методи роботи. Для мене важливо вчитися, удосконалюватися й бути корисним настільки, наскільки можливо.

— Яку пораду дали би студентам, які розмірковують про цю професію?

— Я б порадив не боятися спробувати і реально оцінити, чи готовий ти брати на себе відповідальність. Служба в аеророзвідці вимагає дисципліни, витримки та бажання постійно вчитися. Важливо розуміти, що тут не буває «легких днів», але кожна складність — це досвід, який робить сильнішим і як професіонала, і як людину.

— Яким бачите своє майбутнє: продовжувати службу чи більший фокус на навчання?

— Зараз я намагаюся розвиватися в обох напрямках: удосконалюватися на службі й паралельно здобувати знання в університеті. Далі хочу застосувати все, чому навчився, максимально ефективно для себе. Але заглядаючи в майбутнє, мені поки складно точно відповісти, як я його бачу.

Читайте також:

• По гарячих слідах бандита, наркоканал та іржаві "сюрпризи": робота К-9 на Волині
• Прапор на Говерлі і фарби для душі: волинський «Фін» про адаптацію після фронту
• «Звіробій» з Волині: шлях Сергія Мерчука від військового ліцею та «Азову» до керівника патрульної поліції області